Цвета нашей памяти

«Якщо нас запитати: що означають слова «червоний», «синій», «чорний», «білий»? – ми, звісно, можемо відразу показати предмети, які мають ці кольори. Але наша здатність пояснити значення цих слів на цьому й завершується».

Ви коли-небудь задумувались, що для вас значить колір? Чи часто ви звертаєте на нього увагу? Чи значить він щось у ваших спогадах? Який колір любите найбільше і чому?

Для автора цієї книги, Мішеля Пастуро, колір відіграє настільки важливу роль, що він навіть обрав його об’єктом наукового дослідження. А крім захоплення кольорами автор є медієвістом, знавцем латині та геральдики - словом, дуже ерудованою людиною. Чи варто казати, що його розвідки про колір, які часто накладаються на інші сфери зацікавлення, подекуди вражають і змушують поглянути на кольори в нашому житті зовсім з іншого боку.

Мішель Пастуро ділиться великою кількістю спогадів з різних періодів свого життя, і об'єднує їх лише одне - стосунок до кольорів, навіть не так - значення кольорів в цих спогадах. Усюди колір є головним героєм, центром. Іноді навіть не очікуєш, що той чи інший спогад буде якось пов'язаний з кольором, а тоді виринає роздум, авторська підозра чи, навіть, просто асоціація. Буду відвертою, на всі спогади виявилися цікавими особисто для мене, проте більшість таки прочиталася швидко і з зацікавленням. В цих текстах можна знайти відповіді на масу питань, починаючи від таємниць добування деяких кольорів і закінчуючи роздумами на тему "нещасливості" зеленого кольору в багатьох культурах чи нелюбові дітей до фіолетового.

«Отже, кольори для фізика чи хіміка – не те саме, що й для невролога чи біолога. Але ці кольори означають зовсім інше для історика, соціолога, антрополога. Для них, як і взагалі для гуманітарних наук, колір визначається й вивчається насамперед як суспільне явище. Колір «твориться» не стільки природою, пігментом, оком або мозком, скільки суспільством – якраз суспільство дає йому визначення та сенс, розробляє його коди й значення, скеровує практики та ставить завдання.»

Друзья мои, знаете ли вы, кто такой Мишель Пастуро? Если вы до сих пор ничего не слышали об этом замечательном ученом и заглянули в Википедию, и вас «напугала» более чем скупая информация о нем как об ученом-медиевисте и специалисте по геральдике – не смущайтесь! Этот замечательный ученый занимается историей европейского Средневековья. И не просто историей, а историей повседневности. И, в частности, историей цвета и символики. К сожалению, его основные работы по символике Средневековья пока еще не переводились на русский язык, но уже изданы знаменитые «Дьявольская материя. История полосок и полосатых тканей», «Синий. История цвета» и «Символическая история европейского Средневековья» (пока еще не читала, только полистала в электронном виде – но уже нашла бумажную и заказала). Сказать, что это интересные работы, значит, не сказать ничего. Кроме того, у Пастуро великолепный язык – если вас интересует история повседневности, обязательно прочтите. Ну, а «Цвета нашей памяти»… Это не научная работа. Это – своеобразная автобиография, рассказ Пастуро о своей жизни и работе, наблюдения и размышления об «игре цвета». Задумывались ли вы когда-нибудь о ЦВЕТЕ в своей жизни? Почему вы выбрали платье, мебель, машину именно такого цвета, а не другого? Почему один и тот же предмет для разных людей может быть разного цвета? (Исключаем дальтоников и заядлых вышивальщиц, определяющих цвета по палитре любимых вышивальных ниток.) Как европейская культура пришла к современному многообразию цветов, основываясь всего лишь на пяти основных цветах Древней Греции и библейского мира – черный-белый-красный-темный-светлый? Возможно, вы никогда в своей жизни не сталкивались с искусствоведческой литературой, изданной до нач.ХХI в. А вот для меня, как и для Мишеля Пастуро, всегда было загадкой – как можно рассуждать о палитре и игре светотени Рафаэля или передвижников, изучая черно-белые или отвратительного качества цветные репродукции? О каком богатстве оттенков витражей готических соборов можно рассуждать, видя лишь разнообразные оттенки серого на черно-белых фото? Как можно анализировать цветовую гамму, сочетание теплых и холодных оттенков в работе любого художника, когда мы с вами уже никогда не узнаем, как видел свою работу сам автор и его современники – освещение, химические реакции (яркий тому пример – пресловутый «Ночной» дозор» Рембрандта, оказавшийся очень даже «дневным» после реставрации). Что хотел сказать художник, используя в своей работе именно такой цвет для характеристики изображенного объекта? Каким видели этот мир наши предки? Вот на эти-то вопросы и пытается дать ответ в своих трудах Мишель Пастуро. Правда, его работа относится только к Европе – странам латинского мира (латинского языка). Естественно, в большей степени, к Франции. У стран Азии и Африки своя культура, свое отношение к цвету. О России речь вообще не идет. «Каждая культура видит и определяет цвета в зависимости от природной среды, климата, собственной истории, накопленных знаний и традиций.»