Цитаты из книги Dubliners

Он стоял в сумраке прихожей, пытаясь разобрать, что же пел мужской голос, и всматриваясь в фигуру жены. В ее позе были грациозность и тайна, как если бы она была символом чего-то. И он спрашивал себя, чего же символом служит женщина, которая стоит на ступеньках в полутьме и вслушивается в отдаленную музыку. Будь он художником, он написал бы ее в этой позе. Мягкая голубая шляпа оттеняла бы бронзу ее волос на фоне окружающей тьмы, а темные полосы на платье оттеняли бы светлые. Он бы назвал картину «Отдаленная музыка», будь он художником.

Він нерухомо стояв у мороці зали, намагаючись вловити мелодію, і дивився на свою дружину. У її поставі крилися грація і загадковість, так, ніби вона була символом чогось. Він запитав себе, символом чого є жінка, яка стоїть у тіні на сходах і дослухається до віддаленої музики. Якби він був художником, то намалював би її у цій позі. Блакитний фетровий капелюшок підкреслив би бронзу її волосся супроти темряви, а темні вставки на її спідниці відтінили би світлі. "Віддалена музика" - так би він назвав ту картину, якби був художником.

Його гризли принципи власного життя; він відчував, що його вигнали зі свята життя. Здавалось, лиш єдина людина його покохала, а він відмовив їй у житті та в щасті, прирік її на безчестя, на ганебну смерть. Він знав, що розпростерті внизу біля стіни фігури спомтерігають за ним і чекають поки він піде. Він був нікому не потрібен; його вигнали зі свята життя. Він перевів погляд на сіру освітлену річку, що звивалась у напрямку Дубліна. За річкою він бачив, як зі станції Кінгзбридж петляє товарний поїзд, неначе черв'як з вогняною головою повзе крізь темряву, старанно та завзято. Він неквапно зник із поля зору, та у вуххах все ще напружено гудів локомотив, знову і знову повторюючи по складах її ім'я.

Вона вже подумала, що доведеться стояти у трамваї до Драмкондри, бо, здавалося, жоден з молодих чоловіків не помічає її, та літній джентельмен поступився місцем. Це був міцний пан у коричневому капелюсі; він мав квадратне червоне обличчя й сивуваті вуса. Марії здалося, що він виглядає, ніби полковник, і вона подумала, наскільки ввічливішим він був, аніж оті молодики, що просто втупилися поперед себе. Джентельмен завів із нею розмову про Переддень усіх святих і дощову погоду. Він припустив, що в торбі було повно речей для малечі, й зауважив, що так в має бути, дітлахам треба насолоджуватися життям, поки вони молоді. Марія погоджувалася з ним і підтримувала його стриманими кивками й мугиканням. Він був дуже люб'язним, і коли вона виходила на мосту через канал, то подякувала йому і вклонилася, а він також вклонився їй, трохи підняв капелюха і приємно усміхнувся, й поки вона підіймалася терасою, схиливши свою маленьку голівку під дощем, то думала, як легко впізнати справжнього джентельмена, навіть якщо той трохи й хильнув.