Ваша оценкаУ маленькому містечку стається дивне вбивство — хтось отруює доньку і дружину міського голови. Капітан Іван Зуб починає слідство. В цей же час у місто приїжджає журналіст, щоб взяти інтерв’ю у колись відомої поетеси Лілії Понаровської. Однак події розвиваються за своїм сценарієм. Загадкові вбивства продовжуються. Підозра падає на журналіста. Поліція його затримує. Містом поширюються панічні настрої — всі бояться маніяка. Розв’язка наступає несподівано. Роман у стилі горору затягне вас у вир подій.
Жанры
Рейтинг LiveLib
3,5
1 оценка
- 50%
- 4100%
- 30%
- 20%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 1Хотят прочитать 3
Рецензии
Аноним2 августа 2024 г.Читать далееПровінційна Пригорща десь на Вінничині. Містечко невелике, але має власну майже 950-літню історію, легенди та привидів. Не відстаючи від своїх великих братів, містечко може похвалитися мером, який панібратсвує із бандюками, світилом у медицині професором Шульгою, який відомий на весь світ своїми дослідженнями у лікуванні хворих-«спинальників», та, хоч і згаслою, але поетичною зіркою Лілією Понаровською, твори якої свого часу були перекладені багатьма мовами. На жаль вже багато років Лілі, як її називають близькі, прикута до інвалідного візка та втратила жагу до життя. Саме з метою взяти в інтерв’ю у забутої знаменитості до Пригорщі відряджено Володимира Нечая, журналіста вінницького часопису. Звісно, молодому амбітному хлопцю подібне завдання не до вподоби. Але нікуди дітися — треба їхати. І прибуває він у містечко саме тоді, коли у будинку мера скоєно злочин: шоколадні цукерки з точно розрахованою смертельною для дитини дозою цианіду вбивають малу Діанку та відправляють надовго на лікарняне ліжко її мати, дружину мера. Шеф Нечая не може пропустити такої нагоди, а тому у хлопця вже два завдання на сенсацію. Хто б знав, що наступні події і нові вбивства кинуть підозру на самого журналіста, який так «вчасно» з’явився у Пригорщі та цікавиться розслідуваннями…
Читала інші твори автора, але чесно зізнаюся, що на цей роман мене спокусила анотація, яка обіцяла горор. Горору в романі не знайшлося, але знайшлася інтрига, давні таємниці, привид ката та звичайні сучасні реалії життя. Як завжди автор у сюжеті ненав’язливо подає і якість цікавинки як от ефект Зейгарнік, дзеркало Гезелла, отрута Медичі, хвороба вампірів, чи звідки взявся вислів «прокатати на вороних». Мені таке подобається :)
Але є і те, що не сподобалося. Не знайшлося мені у романі героя, за якого б вболівала. Головним подразником був сам Нечай. Зарозумілий та зневажливий до інших, безвідповідальний та легковажний. Їхати на інтерв’ю і не спромогтися прочитати ані біографії, ані творів, проте виставляти себе світилом журналістики. Роздавати поради слідчим, але ображатися на ставлення до себе. Ну, шось таке, молоде і зелене. Про його любовні пригоди краще промовчу. Іван Зуб, ніби досвідчений слідчий, але слідство веде якось незібрано, часто емоції беруть гору. Взагалі у цьому романі, на відміну від інших, поліцейські якісь як малі діти. З ностальгією згадувалися Нагорняк та Чорний… Це привід звернутися до інших творів :)
Справді цікаво було прочитати твір, який навіяла музична композиція. Та і оформлення книги із інтригуючою обкладинкою від Олега Кіналя додало атмосфери. Але про саму Лілі ви мало що дізнаєтеся. Згадок про дві поеми та їхні переклади, неприємного прізвиська «Вовчиха» та кількох фраз під час першої зустрічі із Нечаєм мені не вистачило, щоб змалювати собі в голові образ жінки, ім’я якої винесено у назву роману.
761
