"Завжди все "просто", і ніколи це "просто" не означало щось справді просте."
З перших абзаців в мене виникло відчуття тривожності, і воно підсилювалось з кожною сторінкою. Наче повернулась до школи, яку я певне ніколи не любила, а просто намагалась пристосуватися до людей, які мене зневажали та принижували. Та далі втягнуло сильно в історію Тьоми та Кіма.
Важко було читати якісь моменти. Особливо про прийняття батьками та сприйняття оточуючими. Ось що змінилося в людині після вимушеного зізнання? Нічого, він залишився таким, яким його знали все життя. Просто з'явилась нова інформація. Деякі відносяться до людини з іншою орієнтацією гірше, ніж до насильників. Ідіотизм чистої води.
"Моє кохання до Кіма - константа. Як те, що Місяць обертається навколо Землі, а Земля - навколо Сонця. Але те, що я закоханий у нього, як закохуються вперше - засліплено, безумовно, прагнучи віддати себе всього і повністю, - стало для мене нещодавнім відкриттям, а може, й одкровенням."
Загалом, "Майже хороші хлопці" не трагічна книга, трохи драматична і дуже цікава. Після завершення книги справжнє книжкове похмілля, як від першої закоханості. Я пережила з цією книгою всі можливі емоційні качелі. І хоча на книжці позначка 12+, всі особисті таємні моменти удвох були для мене дуже інтимні, наповнені сексуальною енергією.
"Це виявилось боляче - усвідомлювати, що людина може дозволяти щось тільки тобі, а потім, коли вас більше нічого не пов'язує, з легкістю робити це з іншими."
Із задоволенням читала би далі, мені мало, хочу ще. Можливо колись вийде продовження, хоча б, як маленьке оповідання.
14 понравилось
