Все приключения Тома Сойера и Гекльберри Финна

Хлопчики одяглися, сховали доспіхи і пішли додому, нарікаючи на те, що тепер немає розбійників, і розмірковуючи, чим би могла сучасна цивілізація заповнити цю нишу. Обидва запевняли один одного, що з більшою радістю стали б на один рік розбійниками Шервудського лісу, ніж президентами Сполучених Штатів на все життя.

Коли клас угамувався, Том чесно спробував зосередитися на уроках, але в нього не виходило. На уроці читання він збивався і плутав слова, на уроці географії перетворював озера на гори, гори на ріки, а ріки на материки, влаштовуючи на землі первісний хаос. 

– Як тебе звати?
– Беккі Тетчер. А тебе? Проте, знаю, – Томас Сойєр.
– Мене називають так, коли хочуть дати дубця. А коли я поводжуся добре, мене звуть Томом. Ти зви мене Том. Гаразд?

– Цей кліщ дуже ранній. Перший кліщ, який трапився мені нині навесні.
– Слухай, Геку, я дам тобі за нього свій зуб.
– Покажи.
Том дістав папірець і обережно розгорнув його. Гекльберрі уважно оглянув зуб. Спокуса була надто велика. Нарешті він запитав:
– Справжній?
Том підняв верхню губу і показав дірку між зубами.
– Ну гаразд, – сказав Гекльберрі. – Згода!
Том поклав кліща в коробочку з-під пістонів, де ще недавно сидів в'язень-жук, і хлопці розійшлися, кожний з відчуттям, що став багатим.

– Ти не забудеш нявкнути?
– Не забуду... І якщо ти зможеш вийти, ти нявкни мені у відповідь. А то минулого разу я нявкав, нявкав, поки старий Гейс почав шпурляти в мене камінням та примовляє: «Біс би побрав цього кота!»

– Я не пробував. Але Боб Таннер – пробував.
– А хто тобі про це сказав?
– Він сказав Джеффу Тетчеру, а Джефф сказав Джонні Бейкеру, а Джонні сказав Джиму Холлісу, а Джим сказав Бену Роджерсу, а Бен сказав одному негру, а негр сказав мені. Ось і знаю.
– Ну то й що? Всі вони брешуть. Принаймні, всі, крім негра, його я не знаю. Але я ще зроду не бачив негра, який би не брехав.

Довкола нього зібралася ціла юрба цікавих; хлопець, що недавно порізав собі палець і досі був оточений загальною увагою і поклонінням, відразу втратив всіх своїх прихильників, і слава вмить пішла від нього.

Священник прочитав цитату з Біблії і нудним голосом почав проголошувати проповідь, таку довгу, що незабаром багато хто вже куняв, попри те, що йшлося і про геєну огненну, муки грішників, а кількість тих, кому уготоване було вічне блаженство, було таким мізерним, що таку жменьку праведників, мабуть, і спасати було не варто.

З’явився мер зі своєю дружиною (серед інших недоречностей у містечку був і мер).