Трилогия желания

У «Стоїку» (1947 рік, видано посмертно), що вийшов із таким великим тимчасовим відривом від перших двох книг «Трилогії бажання», автор уже дає вам епізоди для роздумів над своїм життям і головного героя. Залишаючись вірним своїй аморальній поведінці, Френк зраджує жінкам, що люблять його. Він хоче увічнити своє ім'я, залишаючи у спадок державі свій дім-палац та картинну галерею. Але після смерті 62-річного героя вся його спадщина розпродається буквально за копійки, а пам'ять про нього поступово згасає. Повний крах усьому – життя, надії, мрії… Остання книга трилогії так і залишилася незакінченою, недописаною автором. «Стоїк» у такому вигляді дозволяє подумати над сенсом життя взагалі і сенсом життя однієї людини, яка піддалася непереборній, згубній спразі влади та грошей.
У заключній книзі — у «Стоїку» — йдеться про події 90-х років 19 ст.—1900-х років. Американський імперіалізм вийшов на велику дорогу міжнародних авантюр. «Стоїк» малює Ковпервуда, підбиває підсумки його життя — багатство, слава, задоволення будь-яких бажань не приносять Ковпервуду щастя, він втрачає інтерес до життя. Перемоги у жорстоких сутичках із конкурентами, перемоги над жінками, колекції картин, гроші не збагатили, а висушили душу Ковпервуда. Над цією підсумковою книгою, повною великих філософських роздумів, Драйзер працював дуже багато і довго. Роман видано з післямовою вдови письменника.
У ньому підводиться підсумок життя Ковпервуда, він старіє і перед ним все те ж питання: чого він досяг, і цей підсумок для нього невтішний, особливо це відчувається в останніх 25-ти розділах роману.
Ковпервуд в зеніті слави, його володіння розповсюджуються не тільки на США, а й на Англію. Але він старіє, підводить здоров'я, навіть любов до Береніс не рятує його від сумних дум.
Ковпервуд втрачає смак до отримання концесій на будівництво підземних доріг, до війн зі своїми суперниками фінансистами, до постійного накопичення грошей. Хоча йому вдалося і підкорити Англію в плані угоди щодо підземних доріг, але потім він втрачає інтерес до свого діла, стає такти собі стоїком: це відчувається під час поїздки до Норвегії, під час відвідин у Франції могили Шопена, Бальзака.
Це відкриття того, що своє життя Френк прожив без цілі, сенсу товкає його на філантропію - Френк просить Ейлін побудувати лікарню для хворих на його гроші.
Життя сильного, енергійного Френка пішло впусту, він має хворобу, якою страждає Америка - капіталізм, постійне служіння капіталу.
Цей реалістичний символ дуже відрізняється від "Фінансиста" (де Френк - здооровий хижак-лев) чи "Титану" (де Френк - великий страшний лев), а в "Стоїку" - він уражений соціальною хворобою людина. Трагізм буржуазного світу, який бачимо у "Титані", в "Стоїку" сприймається не як універсальний закон людського буття, а як соціальна хвороба Френка, Америки. В "Стоїку" вирішується філософська проблема — перехідний характер влади, сили, могутності, які дають гроші, капітал, перехідний характер капіталізму. Про це він писав у попередніх двох романах трилогії. У "Стоїку" позначені причини поразки Ковпервуда. Саме сила, енергія Ковпервуда дозволяє в "Стоїку" яскраво розкрити симптоми соціальної хвороби (ім'я якої капіталізм), яка погубила Френка.
Не буду затягувати і скажу, що Френк помре. І саме його смерть поставила перед Береніс питання про сенс життя. Вона їде в Індію і захоплюється філософією йогів, але найбільше на неї вплинула бідність, в якій живуть індійці. Вона повертається в Америку з бажанням змінити становище на краще і допомогти біднякам. По суті вона й виконує таке бажане в заповіті бажання Френка. В результаті "Стоїк" набуває нового гуманістичного звучання.
Дія в "Стоїку" відбувається в Англії, США, Франції, Норвегії, Індії. По-новому Драйзер показує народ, змінюється його художня манера. Драйзер не так педантичний до деталей, зменшується кількість публіцистичних відступів.
Образ Ковпервуда в "Стоїку" зберігає свою суперечливість. Це сильна, енергійна людина, яка думає про збагачення капіталу, але втрачає людяність. Засудження Ковпервуда виражається гостріше в "Стоїку", без тих недомовок, які були в перших двох томах.
Показовою є смерть Френка, коли всіх цікавить не він, а що буде з його капіталом, кому він достанеться, від нього майже нічого не залишається. Всі картини, які він заповів місту, продані на аукціоні.
Мова в "Стоїку" більш економна і лаконічна. Пейзаж, наприклад, намальований очима Береніс, він стає соціально гостріший. Роман більше насичений філософською значущістю.

Редко пишу рецензии, но тут не удержусь. Конечно Драйзер заслуживает пять, но я ставлю четыре просто по сравнению с первой частью. Вторая часть проигрывает сильно первой. Вообще трилогию наверное можно сократить до одной книги. Это же говорят и тиражи "Финансиста" - это популярный раскупаемый до сих пор роман. Титан и Стоик читают уже любители, мой личное мнение. Что же не так в романе? Во-первых, нельзя наверное написать всю трилогию одинаково сильно. Но в чём минусы "Титана"? Я задалась этим вопросом и ответила для себя так:

- Герой нам уже знаком по первой части, мы его любим, сочувствуем ему, мы его знаем достаточно хорошо, и он не поражает нас новизной поступков. Каупервуд гнёт свою линию, он стал более опытным и хитрым. Он по-прежнему приятный герой, выработавший различные методы по общению для достижения своей цели, он деятельный и обаятельный - но всё ради собственной наживы. В общем, герой знаком и его не сажают в тюрьму, нет этого тюремного потрясения так поразившего меня в первой части.

- Все перипетии те же: махинации, прибавляется ещё политика, и - измена.  Нет одной сильной кульминации как в "Финансисте". События похожи друг на друга, они повторяются. Лично мне интрижки Каупервуда надоели, хотя Драйзера обожаю.

- Фоном, декорациями, атмосферой скажем так "мирной", а не финансовой жизни становится высшее общество Чикаго, в которое хрен прорвёшься. Драйзер не раз отмечает, что недавно разбогатевшие новые буржуа не добры. Высшее общество сплошь следует своим законам и чужаков не переносит на дух. Трагедия в этом плане маленькой семьи Каупервудов показана очень живо, но проблема не дотягивает до проблемы, которая должна ставиться в романе такого уровня. Это не то чтобы мелко, это слепок, констатация времени и людей, но хочется чего-то большего, а не просто описания времяпровождения Эйлин.

- Очень много ДЛ в политике. Если сначала я разбирала финансистов и биржевых деятелей, то постепенно я стала путать действующих лиц, особенно к концу — столько их там и все мрази - каждый по своему.

- Думаю, Драйзер ставил здесь задачу - показать беспрецедентную коррумпированность всего: и строительства, и выборов на всех уровнях округа и штата. И его это волновало больше, чем заинтересованность читателя. Ему было важно показать что называется технологии продвижения и лицо всех этих дельцов.

Вот поэтому роман и не столь увлекателен - Драйзер здесь где-то фотографичен и ставит задачи чисто публицистические — показать наглядно, что стоит за всеми этими градостроительными вещами и выборами. Роман за счёт этой темы не устарел вообще ни разу. Сейчас всё то же самое, просто один в один. Драйзер видно отображает случаи, которые были на самом деле — случаи интересные, но всё вместе не оставляет не то чтобы целостности, роман-то цельный, но не оставляет пищи для размышлений — всё ясно-понятно, не над чем сесть и подумать, мы просто следим за обаятельным героем, который именно что классический герой, и переживаем за него. В первой же части мы переживали  и за отца Каупервуда, и за отца Эйлин, и за неё саму. Здесь же падение Эйлин показано психологически достоверно точно, но лично я ей совсем не сочувствовала, если только в несостоявшемся материнстве, где Эйлин могла бы себя реализовать.

Что всё-таки тронуло - это переживания Эйлин по поводу "не с кем подружить-пообщаться", тема её тотального одиночества. Жила бы она сейчас, у неё была бы куча знакомых и друзей, Эйлин опередила время своей непосредственностью и напором, откровенностью, жаждой жизни полной.

От "Стоика" жду такого же уровня, он ровный, уровень этот, и не шедевр, какое-то жизнеописание Каупервуда из серии жзл, что тоже безумно интересно.