All the young dudes (1-4)

Авторці вдалося те, що не змогла сама Джоан Роулінг, - так добре вдалося поєднати магічний світ з реальним. Дуже приємне відчуття перебування в фантастичному світі, про який мріяла з дитинства. Справжні історичні події, співаки, музичні гурти, музика, лондонські вулиці та спогади.

Мені б дуже хотілося, щоб ця робота стала каноном. Це неможливо, розумію, але бажання мого не змінює.

"Ніколи не знаєш, як тебе побачать інші люди. Тому не треба заздалегідь припускати це, так?"

Побачити Пітера "до" не дуже приємно, ну бо, він фу і слабка особистість. Та дізнатися про нього треба, він різний в залежності від оточення, ситуації - теж багато говорить. Виключити його з історії було б катастрофою, як і його наявність в ній. Наприклад, з Северусом інша ситуація. Він той ще засранець, який постійно пристає до Мародерів. І не можу сказати, що до Лілі він ставився з повагою.

Тим не менш, повернутися до Гоґвортсу завжди приємно. Знову в школу магії, де Дамблдор та Макґонеґел на варті порядку.

"— Тост, — підняв келих містер Поттер наприкінці вечері, — за друзів, старих і нових! — За Поттерів! — підняла келих Андромеда. — Захисників ізгоїв та білих ворон усього світу!"

Мародери і їх витівки, жарти і помсти слизеринцям, які заслуговували на це. Вони були більш ніж друзями, стали сім'єю. Поттери всі були такі. Як свого часу батьки Джеймса прийняли до себе Ремуса, так потім в кінці оригінальної серії Гаррі та Джині прийняли сина Ремуса і Тонкс. Насправді, паралелей між Ремусом та Гаррі настільки багато, що я вже не сумніваюсь, в просто впевнена, що авторка так і задумувала.

Чи варто говорити про любовну лінію? Мені здається, немає вже людей, які не чули про woolfstar. Важка історія кохання. Останні слова фф мене знищили, тому що після слів любові ми знаємо, що має статися між ними.

"Сіріус цілувався як ніхто інший: дражливо, впевнено і неспішно."