Дівчина з ведмедиком

1928 рік знаковий в історії модерної української літератури: з’являються Микола Хвильовий - Санаторійна Зона , Юрій Яновський - Майстер корабля , Валер'ян Підмогильний - Місто , а в київському видавництві "Сяйво" з’являється Домонтовичева "Дівчинка з ведмедиком". Роман не був розкритикований, але й схвальних відгуків у пресі було теж обмаль. Тож наступні свої праці Віктор Петров (він же Домонтович, він же Бер) - одна з найзагадковіших постатей у літературі та культурі України того часу, розвідник - опублікує вже аж у 1946...
Цей роман можна прочитати як інтелектуальний, а можна - як любовний роман. На перший погляд маємо історію кохання учителя хімії Іполіта Миколайовича Варецького та його учениці Зини Тихменєвої - дівчинки, всередині якої криється майбутня феміністка. У творі вистачає "традиційних" жіночих образів - тих, хто сприймає жіночу долю (традиційне заміжжя та дітей) як норму життя: учителька Марія Іванівна та й сестра самої Зини, Леся - проте на їх фоні яскраво сяє саме образ юної бунтарки, ладної на, м’яко кажучи, екстравагантні вчинки заради того, щоб нівелювати інститут шлюбу, довести, що не тільки можна, але й варто бути незалежною жінкою. Як мудро зазначає Іполіт Миколайович, так легко говорити тоді, коли не треба заробляти на прожиття, мучитися кожною копійкою. Зина ж багато філософствувала на предмет свободи жінки від усіляких умовностей, загальнолюдських цінностей і правил, моральної ницості й падіння, тож фінал роману цілком символічний.
Окремо хочу сказати про історію в історії - убивство коханої дружини, яке вчинив Микола Буцький. Ця історія лиш злегка дотична до решти твору, пришита білими нитками, а проте змушує не лише вченого-хіміка, але й читача замислитися про істинність почуттів, їх глибину, про милосердя та жорстокість.
За всім цим стає зрозумілим задум автора - написати про кризу класичного, механічного мислення, трагічну розколотість людини, яка живе у час криз.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

1928 особенный для истории модерной украинской литературы: появляются Микола Хвильовий - Санаторійна Зона , Юрій Яновський - Майстер корабля , Валер'ян Підмогильний - Місто , а в киевском издательстве "Сяйво" появляется книга Виктора Домонтовича "Девочка с медвежонком". Роман не был раскритикован, но и положительных отзывов в прессе было тоже мало. Поэтому следующие свои работы Виктор Петров (он же Домонтович, он же Бэр) - одна из самых загадочных фигур в литературе и культуре Украины того времени, разведчик - опубликует только в 1946 ...
Этот роман можно прочитать как интеллектуальный, а можно - как любовный. На первый взгляд имеем историю любви учителя химии Ипполита Николаевича Варецкого и его ученицы Зины Тихменевой - девочки, внутри которой кроется будущая феминистка. В произведении хватает "традиционных" женских образов - тех, кто воспринимает женскую судьбу (традиционное замужество и детей) как норму жизни: учительница Мария Ивановна и сестра самой Зины, Леся - однако на их фоне ярко сияет именно образ юной бунтарки, готовой на, мягко говоря, экстравагантные поступки ради того, чтобы нивелировать институт брака, доказать, что не только можно, но и нужно быть независимой женщиной. Как мудро отмечает Ипполит Николаевич, так легко говорить, когда не надо зарабатывать на жизнь, мучиться каждой копейкой. Зина же много философствовала на предмет свободы женщины от всяких условностей, общечеловеческих ценностей и правил, моральной низости и падения, поэтому финал романа вполне символичен.
Отдельно хочу сказать об истории в истории - убийстве любимой жены, которое совершил Николай Буцкий. Эта история лишь слегка соприкасается с остальным произведением, пришита белыми нитками, однако заставляет не только ученого-химика, но и читателя задуматься об истинности чувств, их глубине, о милосердии и жестокости.
За всем этим становится понятным замысел автора - написать о кризисе классического, механического мышления, трагический раскол человека, живущего в период кризисов.

⠀
В.Домонтович (Віктор Платонович Петров) "Дівчина з ведмедиком"
Філософсько-інтелектуальна повість (за визначенням автора), історія кохання, яке заплуталось в неправдоподібному.
⠀

⠀
Головна героїня Зина живе за принципом "правдоподібне, бо воно тільки подібне на правду, але не є правда". Її життєві переконання надто свавільні, вони породжені тогочасною дійсністю, але засудженні суспільством. Вона цурається загальнолюдських цінностей, таких як стосунки, кохання, заміжжя.
⠀

⠀
Зина розкута й освічена, поряд з нею чоловіки видаються безвільними й слабкими. Навіть головний герой, вчений Варецький, не дивлячись на свої погляди, досвід, перетворюється на маріонетку в руках Зини.
В протиставлення їй - сестра Леся, яка не витає у хмарах, а уособлює образ майбутньої дружини, матері.
⠀
Нудьга, самотність, відчуття приреченості й провини наповнюють життя героїв Домонтовича. Підкреслюють їх вставні роздуми над творами Гете, Макіавеллі, трагічна історія Буцького.
⠀

Моденістський роман Віктора Петрова-Домонтовича "Дівчинака з ведмедиком" - історія про кохання, що шукає правди у правдоподібному.

Очевидно, роман навряд чи був популярним в час його видання. Та й зараз про особу автора мало що відомо. Незаслужено. Адже Віктор Петров (Домонтович) чимало зробив для розвитку української і радянської культури і науки. Археологія, філологія, фольклористика, література, літературознавство, історія - царини, в яких працював вчений, а також розвідувальна діяльність. Кожному українцеві, переконана, варто ознайомитися з його здобутками хоча б у деяких з цих галузей.
Повернемося до "Дівчини з ведмедиком". Роман написано "скрипниківкою" - зразком української мови відповідно до правопису 1928 року, і, очевидно, манери говорити в 20х роках ХХ століття, від того, читати його незвично. Але читаючи опис пейзажів, наприклад, ви точно пам'ятаєте, в який період історії відбуваються події. Мова автора жива і ніби солодка, смачна. Мені дуже сподобалося спостерігати за літнім сонним Києвом та метушливим Кримом, за, здається, далеким і незнайомим Підмосков'ям, і справді невідомим Берліном.
На переконання головної героїні, правдоподібність не є правдою, а лише подібна до неї, тому традиційні цінності: заміжжя, стосунки - їй байдужі і вона намагається втекти від них. Морально псує нерви головному героєві - "грає в ескапади", і фізично насправді втікає від нього. Ми рідко зустрічаємо таких людей - людей, що свідомо обирають самотність існування, належать лише собі, і водночас - усім. Думаю, в період активної побудови соціялізму і нового радянського суспільства в Україні - нестримана, суперечлива героїня Домонтовича була абсолютно нецікавою і непопулярною.
В оповіді є епізодичні герої та історії, також присвячені коханню, шлюбу, що їх філософськи обговорює головний герой.
Кінцівка твору здалась неочікуваною, і, як на мене, можливо, недопрацьованою. Але роман вартий прочитання.