Федько-халамидник

Читаю этот рассказ уже второй раз за свою жизнь и вот просто нет у меня слов. Одни эмоции, море эмоций, что просто раздирают изнутри. Слёзы в три ручья, горе и ярая жажда справедливости.
Винниченко написал детский рассказ воистину большой силы. Он имеет простой и лёгкий украинский слог. Нам показана жизнь простых деревенских пареньков тех годов и их украинских семей. И вроде с тех пор прошло немало годов, а почему-то в груди зажглось чувство ностальгии. Ведь наверное и каждому из вас приходилось незаслуженно в детстве получать люлей только оттого, что другой ребенок, встрявший в ваши игры, принадлежит к более высшему сословию, нежели вы сами. Для детей все были одинаковы. Даже я недоумевала, когда мне прилетал грозный взгляд чьей-то матери, уводящей своё плачущее в соплях мурзатое дитя. Ну подумаешь, песка поели и мышей дохлых в консервных банках покатали! Ну шо тут такого?
Здесь же представлен подтекстом более глубинный смысл. Федька - пример мужественного, крепкого парня, который знает чего хочет от жизни и умеет этого добиваться. При этом он не теряет честности души и преданности товарищам, как настоящий партизан. Когда произошла трагедия, он ЕДИНСТВЕННЫЙ, кто не расстерялся, хотя там было куча разномастных взрослых. Он предал себя ради ничего не стоящего пацана, он за него искренне переживал, хотя его самого чуть ли не вклочья рвали со всех сторон.
Толя же - представитель изнеженной знати, которая суёт везде свой нос и чуть что, так готов спалить кого угодно лишь бы самому по шапке не огреть. Ладно бы это вот всё, но его поступок в конце книги ясно нам даёт понять, что он даже хуже, чем нам показали. Никакого хотя бы даже зародыша чести в нём нет. Он даже не додумался уважить того, кто отдал за него жизнь. И не надо говорить мне, что он ребенок! Там были и другие дети. Просто кто-то таким вот уродился. И всё. Точка.
Отдельно ещё хочется сказать про родителей наших героев. Оные Толи могли бы хотя бы получше за дитятей глядеть, а то тут капец Федька-Дьявол, слепыми нас сделал и сына из-под носа утащил. Ага, конечно! Хотя чего там... Как они могли подумать на своего послушного нежного маленького мальчика, когда о другом Сатанюге слава давно уже на всё село ходит!
В принципе понятно и поведение матери, отца Федьки. Есть ведь такой типаж женщин, которые, увидев, что ты только что был присмерти, но выкарабкался, накинутся на тебя с кулаками. Но потом! Вы же видели что с ним происходит! Какого черта вы делали?! Зачем?! Вот и наказал их за это Бог! Не ценили они его, ой не ценили. Жалко вот Тольку петух в задницу не клюнул жареный, но это ничего. У него ещё целая жизнь впереди и совершенно не факт, что рядом окажется такой же вот Федька. Он позиционировался как верный персонаж сиего произведения, а как оказалось - он был там самым хорошим человеком во всём селе и все по нему плакали, потому что на самом деле знали это.

Жаль вот в школьное время не понимала всей глубины этого маленького произведения. Расскажи я эти слова в школе, то мне бы точно в семестре автомат по литературе влетел :ввв

Как видно из заголовка данная книга - это частичка моего детства. Я помню до сих пор тот день, когда нам в школе задали ее читать на украинской литературе. Я в детстве не особо любила читать и так же скептически отнеслась к этой книге. С мыслями "точнооо, на завтра же Халамидника читать" я побрела читать. В книге рассказывается про обычных детей из обычного украинского села. Что могло меня заинтересовать? да ничего.
Но то, как я плакала после ее прочтения нужно было видеть. Мое маленькое детское сердечко было разбито вдребезги.
На следующий день в школу пришли почти все заплаканные школьники 5А класса.
До сих пор эта книга остаётся в моем сердечке, как одна из лучших книг детской школьной литературы.

Спойлеры
Вперше зустрічаю прийом такої зміни образів, як це показано в даному оповіданні! Федько-халамидник має образ хулігана, підбурювача, йому аби зробити шкоду, зіпсувати комусь гру. Ну дуже багато горя Федір зробив і дітям, і батькам. Говорили, що начебто біс в нього вселився. І як би не давали прочуханки йому батьки, як би не лаялись з ним батьки тих дітей, котрим розбишака зробив шкоду, Федя все ж далі брався за своє. Неугомонне дитя, не жаль йому не своїх батьків, ні дітей, тих ровесників... І себе не жаль. І навіть його найкращі друзі, що постійно з ним гуляли, не були вже аж такими хуліганськими, частіше всього їх підбурював Федя. Треба ще додати, що Федір ріс в звичайній, небагатій сім'ї типографщика. Можливо від того був такий шибеник. І ще - Федір не дивлячись на своє бешкетливе життя, ніколи не брехав і не здавав друзів. Аж дивно було спочатку, що йому притаманні такі риси, проте, читаючи далі, розумієш, що це таки правда.
На противагу Федькові виступає хлопець Толя: він з заможної сім'ї, вихований, делікатний, розумний... Всі протилежні якості мав від Федька. Батьки Федіра знімали квартиру в батьків Толі. Та й самі хлопці (не дивлячись на такі різні характери) на диво знаходили спільну мову, але всі їхні ігри закінчувалися недобрим ділом: як завжди, делікатний Толя потрапляв під вплив хулігана. А можливо просто для їхнього віку це було нормально - викидати всякі дурниці (як тоді у випадку з деревом)? А вдома хлопців лаяли, я думаю, що може від того такі як Федя, робили все те зле?
В будь-якому випадку образ Федора викликає аж відразу своїми вчинками. Відразу, що граничить з жалем, коли читала про те, як карали хлопця, проте відразу. Аж цікаво було чим же закінчиться історія малого бісеняти. Образ же Толі викликає різні асоціації: для мене то був обмежений в своїх діях і своїх друзях хлопчик, якому хотілось вибратись з тієї клітки, що йому нав'язали інтелігенти-батьки; з іншої сторони, він знав, що краще йому не дружити з Федором, тому що принаймні для одного з них це закінчується погано, не дивлячись на це Толя сам іде бешкетувати, розуміючи, що такі речі заборонені; і нарешті, при цьому Толя знає, що скільки б Толиної вини не було в ситуації, Федю відшмагають, бо в нього така репутація, йому не звикати, а бідного-нещасного Толю, якого тільки й можна спровокувати на такі речі , сам він на таке нездатний, ще й по голівці погладять і пожаліють.
Проте оці негативні сторони Толі розкриваються уже наприкінці. Коли стався випадок з кригою. Тут уже, чи не вперше, вина була не на Феді (який між іншим чудом зійшов з крижин неушкоджений), а на Толі. Проте Толя каже інакше, а Федір неочікувано... підтверджує брехню, тим самим беручи на себе вину, і знаючи, що дома він свого отримає можливо вперше ні за що. І далі дежавю: нещасного Толю жаліють, а хворого і кволого після "льодяної" пригоди Федора б'ють... І б'ють, мовби не бачачи, що хлопцеві й так важко... Б'ють так, що Федір впадає в марення (і приходячи до тями ненадовго все питав чи дуже били Толю і под.) і незабаром помирає...
І найпечальніше те, що Толю той випадок так і не провчив, йому навіть моторошно не стало, тільки цікаво було: як воно ховають Федька-халамидника, а мати не пускала навіть вийти надвір до вуличних сільських дітей. Проте хлопця здається це не дуже й переймало. Він собі грався Федьковим чижиком, якого нібито виграв у померлого друга (Толя просив, щоби чижика йому віддала Федькова мати, проте, якщо згадати сам спір, то Толі не потрібен був чижик, сам про себе він навіть усміхнувся: нащо йому чижик?)... Виходить що делікатний Толя був підлим і розбещеним, а Федько-халамидник - розбишакою з добрим і безстрашним серцем...

Проте я думаю, що не треба знімати вини і з Федіних батьків. Вони його тільки те й робили, що лупили за шкоду, а можливо інколи треба було би просто поговорити з ним, пожаліти його хоч тоді, коли хворіє, й так ледве дише... А нема тепер Федька-розбишаки - єдиного сина - ні в батьків, ні в хлопчика Толі, що навіть не хоче усвідомити, що гарна частинка вини на ньому, і не зрозуміє, яким Другом для нього був той хуліган (який між іншим на кризі, не побоявшись, врятував життя другові), можливо вже таких і не буде ніколи, як те бісеня-Федір з добрішою, ніж у багатьох душею...

Со времён школы, много лет спустя, я вспомнила снова об этой книге и мурашки пробегают по коже... я так и не решилась её снова перечитать. Хоть и позабылся сюжет и детали произведения, но остались болезненные воспоминания, фантомные чувства грусти и боли...

Мне до сих пор не понятно, сто́ит ли такие книги включать в школьную программу, потому что кто бы не говорил об этой книге, всегда одно и тоже — "она ранила мою неокрепшую детскую психику".
Как сейчас помню, я вся в слезах, которые душили меня от разочарования и несправедливости по отношению к главному герою, и мои родители в полном недоумении от того, чем же книга могла так впечатлить ребенка)

В Любом случае, рекомендую к прочтению, остаться равнодушным к произведению не получится!

Після "Кумедії з Костем" я мала б насторожитись, але яскрава обкладинка і весела назва розвіяли мою тривогу. Та даремно.
Перед нами хлопчина Федько, якого прозвали халамидником за його вдачу. Веселий, гроза для малюків, непосидючий відчайдух, який зневажає небезпеку. Ігри, в які він грає з друзями майже завжди на грані і з яких купання в калюжі під час грози - це дитячі забавки, а от перехід через річку по льоду, що вже почав розтріскуватися і пливти - це для нього як виклик. Та й правда це було викликом від Толі, ніжного, панського синочка. От тільки Толі також захотілося відчити себе володарем річки і на собі випробувати вдачу. Спроба виявилася невдалою. Та невдалою швидше для Феді.
Рада, що ті часи минули і батьки почали цінувати своїх дітей і виявляти свою любов більш цивілізованим способом, ніж побиття і словесні образи, яких набралося. на доволі невеличку кількість сторінок, аж занадто багато.
Не стрималась і виписала те, як називала Федька мама з татом:

• кляте;
• камінь не дитина,
• мужиченя,
• сибіряка,
• мурло репане,
• сучий син,
• паршивець,
• ірод,
• люципер.
• ідоляка,
• падлюка

• зараза,
• одурілий.
• халамидро,
• пробийголова,
• шибеник,
• чортове хлопча,
• стервин син.

Дальше на русском

После "Комедии с Костем" я должна была насторожиться, но яркая обложка и веселое название развеяли мои тревоги. Но зря.
Перед нами мальчик Федько, которого прозвали оборванцем за его характер. Веселый, гроза для малышей,непоседливый сорвиголова, который презирает опасность. Игры, в которые он играет с друзьями всегда на грани, и из которых купание в луже во время грозы - это детские забавы, а вот переход через реку по льду, что уже начал растрескиваться и плыть - это для него вызов. Да и правда это было вызовом от Толи, нежного панского сыночка. Вот только Толе тоже захотелось почувствовать себя властелином реки и на себе испробовать удачу. Попытка оказалась неудачной. Но неудачной скорее для Феди.
Рада, что то время прошло и родители начали ценить своих детей и проявлять свою любовь более цивилизованными способами, чем избиение и словесные обиды, которых набралось на довольно таки небольшое количество страниц слишком много.
Не удержалась и выписала то, как называли Федьку мама с папой

• проклятое;
• камень не ребенок;
• мужиченя;
• сибиряка;
• мурло;
• сучий сын;
• паршивец;
• ирод;
• люцифер;
• идоляка;
• подлец.

• босявка;
• одурелый;
• халамидра;
• пробейголова;
• сорванец;
• чертов малец;
• стервин сын.

Дуже повчальна та сумна історія. Хлопчик Федько жив відповідно до своїх дитячих міркувань. Маючи і друзів, і ворогів. Кожен день у нього був занятий чимось цікавим. Він ріс та пізнавав світ. Ще будучи дитиною він відчув всю несправедливість соціальної нерівності. Коли дитина бідняка завжди неправа.

Та незважаючи на це Федько ріс з добрим серцем та загостреним відчуттям справедливості. Він не міг пройти повз чужої біди. Врятувавши свого «ворога» Толіка, Федько зліг у хворобі.

Саме в цьому випадку, я думаю, не треба знімати вини з Федіних батьків. Не розібравшись в ситуації, вони його відлупили, чим ще ускладнили стан хлопчика.

І ось тут автор передав нам, яким двояким може бути життя. Не завжди за добро взамін отримуєш добро.

Первый раз прочитала в школе, потом неоднократно перечитывала...
Нет повести печальнее на свете, чем о детях, которые родились не в то время, не в том месте.

Федор был не виноват, что его семья бедная, что отношение богатых к бедным было, как к мусору. Что жить было неимоверно сложно. В этих условиях он все равно рос настоящим человеком. Он помог в беде своему врагу, как это в последствии оказалось. Он не перечил родителям, когда те наказывали его, совсем не разобравшись в ситуации.

Из книги можно вынести несколько хороших уроков воспитания:

• всегда доверяй своему ребенку. Его версия событий самая правильная. Даже если он тебя обманет, ты не должен лишать его поддержки. Иначе может случится, как в финале этой книги.
• нельзя наказывать детей во гневе. Конечно родителей Федька можно оправдать, тяжелая жизнь и все такое. Но яростные побои никогда не приведут ни к чему хорошему. Это факт.

  Хочется, чтобы дети с родителями больше разговаривали и доверяли друг другу. Тогда зла, боли и трагедий станет меньше.