Короли и капуста

Примем же наше поражение как мужчины и скушаем еще по банану.

Веки ее задрожали, как (да простит нас Поэзия!) хвостик у верной собаки

люди, сами не сознавая того, часто продолжают лелеять надежды.

Похож на иностранца - не то русский, не то японец, не то житель Архипелагов.

Дураки бывают разные. Нет, попрошу не вставать с места, пока вас не вызвали.

Джентльмен не може пити з людиною, яку шантажує!

Приймімо ж нашу поразку, як належить хоробрим воїнам, і з’їжмо ще по банану.

Хай же стародавній трилисник... вибачте, бананова лоза, або ревінь, чи яка б там не була емблема вашого пригніченого народу, вічно живе й зеленіє!

Свобода тоже хороша, никто не спорит, но жизнь, по-моему, еще лучше.

Быть личным секретарем у тропического президента не­ легко. Нужно быть и дипломатом, и шпионом, и деспотом, и телохранителем своего господина. Нужно ежеминутно внюхиваться, не пахнет ли где революцией. Часто прези­дент — только ширма, а подлинный хозяин страны — секре­тарь. Мудрено ли, что, когда президенту приходится выби­рать секретаря, он выбирает его куда осторожнее, чем спутницу жизни.

(VII. Денежная лихорадка)

- Что может быть выше, - сказал Гудло, - чем жизнь в обществе классиков, в атмосфере учености и культуры?

Если бы не его привычка засыпать своими познаниями и ученостью любого собеседника, он бы мне очень нравился.

Каждая ее улыбка, как дробинки из дробовика, попадала сразу в несколько сердец.

Кожному ясно, що для школи аристократичних манер курс моралі зовсім не обов’язковий.

Скоро у цій країні буде нова революція! Перша ознака її: уряд тільки те й робить, що вимагає грошей, грошей і грошей, а сам нічогісінько не платить!

Феліпе Каррера народився на світ лише з половиною розуму.

Анчурійські правителі не звикли оплакувати свої непоправні втрати. Дійної худоби у них скільки завгодно; їхній годинник завжди показував пору доїння. Навіть багатющий вершок, що його зібрав з казни зачарований Мірафлорес, не примусив звитяжних патріотів гаяти час на марне жалкування. Уряд по-філософськи поставився до справи: він одразу ж почав поповнювати дефіцит...

Я не блискучий оповідач, — відказав Кйоу. — Я користуюсь язиком, щоб розмовляти. А коли пробую що-небудь розповісти, слова вискакують з мене як попало й коли вдаряються об повітря, то іноді виходить дещо, а іноді й нічого не виходить.

Я обійняв цю посаду не для того, щоб працювати.

химерний витвір його бездіяльної фантазії