Цитаты из книги Kdo chytá v žitě

— Чуєте, Горвіц, — кажу, — ви коли-небудь проїздили повз ставочок у Центральному парку? Пригадуєте, біля Південних воріт?

— Повз що-що?

— Повз ставочок. Таке невеличке озерце. Де качки плавають. Та ви знаєте!

— Ну, знаю. То й що?

— А ви бачили качок, які там плавають? Ну, навесні, і взагалі. Часом не знаєте, де вони діваються взимку?

— Хто де дівається?

— Та качки ж. Може, випадково знаєте? Я ось що думаю: може, по них приїздять вантажною машиною абощо і куди-небудь відвозять? Чи, може, вони самі куди-небудь летять — у вирій абощо?

Горвіц усю дорогу повертав голову й нетерпляче зиркав на мене. Видно, нервовий був, каналія! Хоч загалом чоловік і непоганий.

— Та звідки мені в дідька знати?! — каже. — Звідки мені в дідька знати про такі дурниці?

— Не ображайтеся, — кажу. Схоже було на те, що він образився.

— А хто ображається? Ніхто й не ображається.

Ну, коли ти такий вразливий, думаю, то біс із тобою, я тебе більш не чіпатиму. Але він сам почав розмову. Знов обертається до мене й каже:

— Риба звідти ніде не дівається. Вона там і зимує, риба. У тому ж таки чортовому ставку.

— Риба — то зовсім інше, — озиваюсь я. — Риба — це риба. А я кажу про качок.

Вылезли всякие ангелы из ящиков, потом какие-то типы таскали на себе распятия по всей сцене, а потом они хором во все горло пели «Приидите, верующие!». Здорово запущено! Знаю, считается, что все это ужасно религиозно и красиво, но где же тут религия и красота, черт меня дери, когда кучка актеров таскает распятия по сцене? А когда они кончили петь и стали расходиться по своим местам, видно было, что им не терпится уйти к чертям, покурить, передохнуть. В прошлом году я видел это представление с Салли Хейс, и она все восторгалась — ах, какая красота, ах, какие костюмы! А я сказал, что бедного Христа, наверно, стошнило бы, если б он посмотрел на эти маскарадные тряпки. Салли сказала, что я богохульник и атеист. Наверно, так оно и есть.

— Тебе вообще ничего не нравится! Я еще больше расстроился, когда она так сказала. — Нет, нравится. Многое нравится. Не говори так. Зачем ты так говоришь? — Потому что это правда. Ничего тебе не нравится. Все школы не нравятся, все на свете тебе не нравится. Не нравится — и все! — Неправда! Тут ты ошибаешься — вот именно, ошибаешься! Какого черта ты про меня выдумываешь? — Я ужасно расстроился от ее слов. — Нет, не выдумываю! Назови хоть что-нибудь одно, что ты любишь! — Что назвать? То, что я люблю? Пожалуйста! К несчастью, я никак не мог сообразить.