— Чуєте, Горвіц, — кажу, —... «Ловець у житі»
Irene_Smith1 марта 2016— Чуєте, Горвіц, — кажу, — ви коли-небудь проїздили повз ставочок у Центральному парку? Пригадуєте, біля Південних воріт?
— Повз що-що?
— Повз ставочок. Таке невеличке озерце. Де качки плавають. Та ви знаєте!
— Ну, знаю. То й що?
— А ви бачили качок, які там плавають? Ну, навесні, і взагалі. Часом не знаєте, де вони діваються взимку?
— Хто де дівається?
— Та качки ж. Може, випадково знаєте? Я ось що думаю: може, по них приїздять вантажною машиною абощо і куди-небудь відвозять? Чи, може, вони самі куди-небудь летять — у вирій абощо?
Горвіц усю дорогу повертав голову й нетерпляче зиркав на мене. Видно, нервовий був, каналія! Хоч загалом чоловік і непоганий.
— Та звідки мені в дідька знати?! — каже. — Звідки мені в дідька знати про такі дурниці?
— Не ображайтеся, — кажу. Схоже було на те, що він образився.
— А хто ображається? Ніхто й не ображається.
Ну, коли ти такий вразливий, думаю, то біс із тобою, я тебе більш не чіпатиму. Але він сам почав розмову. Знов обертається до мене й каже:
— Риба звідти ніде не дівається. Вона там і зимує, риба. У тому ж таки чортовому ставку.
— Риба — то зовсім інше, — озиваюсь я. — Риба — це риба. А я кажу про качок.
3 понравилось48