Цитаты из книги خطای ستارگان بخت ما

Амстердам — як річні кільця у дерева: що ближче до центру, тим він старіший.

Коробка м'ятного печива і строк хвилин — цього досить, щоб забути хлопця.

— Може, « о'кей » стане нашим « навіки »
— О'кей

— Іноді люди не надають значення своїм обіцянкам

Біль вимагає, щоб його відчували

Моя улюблена — з великим відривом — це "Царська неміч", але я не хочу говорити про неї людям. Іноді прочитаєш книжку, і вона наповнює тебе майже євангелічним запалом, аж гадаєш, що зруйнований світ ніколи не відновиться, поки все людство її не прочитає. Існують твори на кшталт "Царської немочі", про яку не хочеться говорити вголос: це книжки настільки особливі, рідкісні та твої, що сказати про свої уподобання здається зрадою.

— Вони не вбивають, якщо їх не запалювати,— сказав Огастас, коли мама загальмувала біля узбіччя. — А я в житті жодної не запалював. Це метафора, ось дивися: ти тримаєш у зубах смертельно небезпечну річ, але не даєш їй можливості виконати своє смертельне призначений.

На світі є лише одна річ гірша за рак у шістнадцять років: коли в тебе дитина хворіє на рак.

Насправді депресія не побічний ефект раку. Депресія — побічний ефект умирання.

В реальности наши звезды ошибаются не так уж и редко.

Боль - тупой и неспецифический диагностический инструмент.

Надо разделять воображаемое и действительно, быть здесь и сейчас.

Я высоко ценю ваши долбаные ободрения. Признать это открыто мешает переходный возраст.

Война. С чем я воюю? С моим раком. Что есть мой рак? Мой рак - это я. Опухоли - такая же часть меня, как мозг и сердце. Это гражданская война, и ее победитель заранее известен

Современность, - если цитировать "Царский недуг", - специализируется на таких боях, в которых никто ничего не теряет, кроме, возможно, своей жизни, и то не обязательно

Когда мы говорим о литературе, мы делаем это в настоящем времени. Когда мы говорим о мертвых, мы уже не столь любезны

— Мы с твоим Уотерсом переписывались немного в его последние…
— Стало быть, теперь вы читаете письма от фанатов?
— Нет, он адресовал письма мне домой, не через издателя, и поклонником я бы его не назвал — он меня презирает. Однако он очень убедительно писал, что я получу прощение за свое поведение, если приеду на его похороны и скажу тебе, что сталось с матерью Анны. Вот я и приехал, а вот тебе и ответ: omnis cellula е cellula.

Папа тоже держал лист с надписью «Моя замечательная семья» и припиской ниже «(и Гас)».

Папа всегда говорил, что о людях можно судить по тому, как они обращаются с секретарями и официантами. По этой мерке Питер ван Хутен был законченным уродом.