Цитаты из книги Jih proti Severu

«Атланта завжди цікавила Скарлет більше за інші міста, бо в дитинстві вона якось почула від Джералда, що Атланта її ровесниця. Правда, підрісши, вона виявила, що Джералд, своїм звичаєм, трохи прибрехнув задля більшої переконливості, але все-таки Атланта була тільки на дев’ять років старша від неї і, отже, разюче молода порівняно з іншими знайомими їй містами».

—  Сер, ви не джентльмен,— заявила вона. —  Слушне зауваження,— анітрохи не знічено відказав він.— А ви, моя мила, не дама.— Вона явно його тішила, бо він знишка засміявся знову.— Жодна жінка не може залишитися дамою, повівшись так, як ви повелися у мене на очах. Хоча справжні дами, як на мене, рідко коли бувають привабливі. Я знаю, що вони думають, але у них замало сміливості або забагато вихованості, щоб сказати те, що вони мають на думці.

«Велика кількість книжок завжди пригнічувала її, так само, як і люди, охочі поглинати їх у чималій кількості»

«Найбільше лиха на світі від воєн.»

«Як то здебільшого у дівчат, уява Скарлет не сягала далі вівтаря.»

«Матрони, незалежно якого вони були віку, завжди тримались окремішнім гуртом, поодаль від сміхотливих дівчат, їхніх кавалерів і забав — на Півдні вважалося, що красунь у шлюбному стані не може бути.»

«Скарлет подумала, що вона ніколи ще не бачила такої широкоплечої мускулястої постаті — може, навіть надміру мускулястої, як на порядну людину».

«Байдуже, кого ти вибереш, аби лише він був тобі вдачею люб, та був джентльмен, південець і взагалі чоловік достойний. А кохання — воно до жінки приходить у шлюбі.»

«Душею Енілі був далекий від цих простацьких розваг, в яких він перевершував багатьох своїх земляків. Він цікавився цими речами ніби а чемності, тоді як інші тільки й жили ними.»

«І я зовсім не думаю, що Ешлі, одружившися з тобою, став би тебе зраджувати чи бити. Хоча, може, так було б і краще — ти бодай би розуміла, що до чого. Ні, він дивакуватий зовсім по-йнакшому, так що годі й зрозуміти. Він мені подобається, але побий мене сила Божа, коли я можу добрати ладу в його балачках.»

«Подружнє щастя буває лише тоді, коли він і вона як душа одна.»

«Але Скарлет зволікала, думаючи, як би його перевести розмову па Ешлі, та тільки щоб Джералд не вгадав справжніх її мотивів. Це було важкувато, бо на тонку вигадливість Скарлет не вистачало, і як вона запросто розпізнавала батькові викрути, так і він — доччині. Тільки він при цьому не вирізнявся особливою тактовністю.»

«І Ділсі купив, і це її дівчисько, Пріссі. Джон Вілкс ладен був віддати їх майже задарма, але я не міг допустити, щоб хтось колись сказав, ніби Джералд О’Гара скористався дружбою для наживи. Я примусив його взяти три тисячі за обох.»

«У тих краях, де в кожного що було на думці, те й на язиці, ця стриманість Ешлі багатьох дратувала. Він був не згірш за будь-кого з молодих вправний у таких узвичаєних місцевих розвагах, як полювання, гра в карти, танці або політичні суперечки, а їздити верхи вмів краще за всіх, але відрізнявся тим, що всі ці приємні забави не вичерпували змісту його життя. І вже зовсім одинцем стояв він у своєму захопленні книжками, музикою та віршуванням.»

«І Стюарт був би й одружився, якби не те, що Брентові цей шлюб не лежав до душі. Брент нічого не мав проти Індії, але вона здавалася йому надто вже нещкавою і нудною, і він ну ніяк не міг закохатись у неї за компанію з братом. То було вперше, що смаки близнюків розійшлися, і Брента дратувала Стюартова увага до такої, на його думку, простакуватої дівчини.»

«Що нас не було близько й ми не знали про пікнік і бал, то ще не означає, що нам не кортить завтра вволю натанцюватись.»

И не воображай, что когда-нибудь сможешь сбросить свою ношу с плеч. Потому что ты не сможешь. Я знаю.

Слишком много в ней благородства, чтобы она могла поверить в отсутствие благородства у тех, кого любит.