—. Так. Мені й справді... «Розвіянi вітром. Книга 1»
bezkonechno1 сентября 2015—. Так. Мені й справді треба посидіти й передихнути. — Чому? Хіба я наступив вам на ногу? — Ні, але вони перемиватимуть мені кісточки. — Невже це вас так турбує? Справді? — Та, знаєте... — Ви ж не скоїли ніякого злочину, хіба не правда? То ви не танцюватимете вальсу зі мною? — Якби моя мама коли-небудь... — Ви й досі тримаєтесь за мамин фартух. — У вас огидна манера — робити з чесноти несосвітенну дурість. — А чеснота — це і є дурість. Невже вас обходять людські пересуди? — Ні, але... Краще облишмо цю тему. Хвала Богові, починається вальс. Кадриль мені щоразу дух забиває. — Не ухиляйтесь від моїх запитань. Хіба вам не байдуже, що про вас скажуть інші жінки? — Ну, коли вже ви так хочете приперти мене до стіни, то знайте: мені байдуже! Але зважати на те, що про тебе кажуть,— треба. Хоча сьогодні я махнула на це рукою. — Бравої Ви починаєте думати самостійно, а не так, щоб покладатися на чужі думки. З цього починається мудрість.
4 понравилось36