Кайдашева сім'я vs Зомбі

Я навіть не знаю, як приступити до рецензії. Адже це щось неймовірне! І, як писала моя подруга Іра Trepanatsya , це одне з найкращого, прочитаного в цьому році. Нова інтерпритація так ніжно любимої повісті в жанрі мешап. Містика, жахи, і трохи все такого ж сумного нечуй-левицького гумору.

Місце події - все ті ж мальовничі Семигори. Персонажі - теж знайомі. Та є одна новина. Кайдашиха - завезена сюди тоді ще молодим Кайдашом після великої війни з Московії, - темношкіра, та й до того ж знається на вуду. Сини теж пішли в неї, а тому стали як би диковинкою для села. Але до цього з часом звикли, як і до жахливих подій, що відбуваються повсякчас. А жителі села ось уже 28 років воюють із зомбі, що появилися після великої перемоги над московітами, коли знищено було тисячі вояк, а ще більше раптом перетворились на зомбі, і були відгороджені від української землі величезним муром. Та українські села теж мають своїх живих мертвяків, в вже навчилися воювати проти них тлін-порошком, який виготовляють з самоцвітів, зібраних у лісі. Ти й оглянутися не вспієш, як померлий вчора добрий сусід може напасти на тебе сьогодні із зловмисною ціллю, і ти сам перетворишся на нечисть.

Невелика повість, але за подіями не встигаєш. Смерть, кров, неочікувані скачки сюжету. Іноді я поверталась до прочитаного, бо не могла повірити, що ось саме тут, саме так накрутив автор. Тут ще проблема в тому, що живі небіжчики ополчилился на старого Омелька, тому що той вбив їхнього недоімператора. От і чекай тепер нової хвилі зомбі з їхньою помстою. А вона вже не за горами, і просто в буквальному розумінні, адже кляті зомбі лізуть з самої церкві, з підполу, з підкопу… так, зрадників і засланих козачків вистачало в будь-які часи.

Але вистачало і тих, хто не боявся боронити рідну землю від навали нелюдів. І боролися, і клали душу, й тіло у боротьбі, ангелами злітали в небеса, вовками ставали на землі, за кожний глоток свободи, за кожен клаптик своєї землі. Це не просто фантастика. Для мене це події сьогодення. Чудова книга! Страшна, але чудова. Горджуся нашими сучасними письменниками!

Найкраще, що прочитала цього року. І це очікувано. Я навмисно вишукувала по книгарнях саме цю книгу, чорного кольору, бо вона є в двох варіантах - нічному та денному. Знайшла у самому лише видавництві "ТУТ", коштує вона чималенько, але ця покупка того варта. Якісне видання з кольоровим червоним зрізом, іллюстраціями та лясе.

Містична мешап повість за твором Нечуй-Левицького "Кайдашева сім'я", але від самого первісного твору залишилось замало, хіба що лайки-сварки між Кайдашихою та її невістками. Олексій Декань дуже обережно поставився до своєї роботи, розуміючи, що в декого така мішанина сучасного і класичного може викликати відторгнення та образу. У своїй передмові він неодноразово закликає не зупинятись на його творі і прочитати ще саме повість Нечуя-Левицького. Своїй книзі він віддає насамперед роль заохочувати молодь до читання класичних творів. Але мушу сказати, його мешап читала з задоволенням, як окремий твір, і мені дуже сподобалось. Це якісно, це цікаво, це хочеться читати та рекомендувати не занадто забобоним друзям.

28 років після Великої війни з московією, коли темна пошесть вибралась назовні. Сім'я Кайдашів в Семигорах тримає оборону разом з односельчанами проти мерців, що оживають. І все у них стоїть на потоці - і виробництво тлін-порошка, і збирання самоцвітів у лісі, і володіння різноманітною зброєю. Небіжчиків засипаюсть тим порошком і вони вже більш не прокидаються та не турбують людей. Селяни якось залишили одного старого, добрим був та набожним, зубів вже не мав, тож і вкусити нікого не міг. Тож його залишили та використовували як опудало, прив'язуючи за ногу, щоб не пішов десь.

Ще дуже цікаво, що Кайдашиха - жінка з Африки, на обличчі в неї татуювання та вона знається добре на вуду. Тож бо й хлопці її...чорненькі народились. І все б то було більш меньш добре, та небіжчки ще з часів війни не можуть пробачити Омельку Кайдашу, що відправив на той світ імперського московского виродка. І з самого дна знов постукають московскіє покидьки, але боронити нашу землю є кому.

Вдячна авторові за книгу та видавництву, це видання багато додає до самої розповіді.

Ви колись уявляли собі Кайдашенків - борцями з зомбі? Сумніваюся. А Кайдашиху темношкірою жінкою з африканського племені? Ще менше шансів. Така історія не снилася навіть Нечуй-Левицькому, коли він писав цю повість. Зате сучасник укр літератури вдихнув нове життя в неї, наповнюючи атмосферою містики і жаху.

Мені, як читачці, що дуже любить цю повість було цікаво оцінити нове життя героїв, адже це здавалося поєднанням непоєднуваного. Бо якщо в українському фолькльорі і можна зустріти перевертнів і вурдалаків, то про зомбі я не чула. А щодо героїв повісті, так навіть дещо звеселило, адже згадалася приказка "головне, що не москаль". Бо такі собі шоколадні парубки в вишиванках і брилях-це родзинка. Чи ж вишиванка в українсько-африканських орнаментах.

Зазвичай, я не беруся за жанри, де фігурує фантастика. Я не розумію границь дозволеного, щоб оцінити книгу. І з часом я не просто віддаю всю увагу жанру, а починаю оцінювати роботу автора.

Тут мені сподобалася робота, побудова сюжету, яка переплітається з доробкою, і так цікаво поєднувати діалоги, в яких частина - класичний текст, а проводження - придумане під тему. Все-таки закцентую, що це не казка, хоча книга точно сподобається підліткам. І тут багато жорстокості, смертей і фінал досить неочікуваний. Думаю, що таку літературу варто вводити в шкільну програму, діти б полюбили читати, особливо старші класи. Якби ще батьки не ухкали за "надмірну жорстокість".


Горілка, вона не гірше, ніж свята вода гріхи змиває.