Ця книга не про прощення, ні. Вона про здобуття свободи. ⠀ Є Патрік, за яким досі ходить привид минулого, наповнюючи ненавистю й страхом по вінця, не даючи продихнути і жити повноцінно без щогодинних згадок про пережите у дитинстві. ⠀ Є його батько, який вже 8 років як помер, але і є тим привидом минулого. Він досі не дає Патрікові спокою своєю присутністю у пам'яті. І своїми вчинками, що пронизали цілих 3 роки того дитинства. ⠀ Наркотики зрадили Патріка, бо "кайф злився з болем" і він із тим самим успіхом міг би "колоти собі розчини із власних сліз". Тепер реальність лишається тверезою, накочується на нього хвилями, стискає щелепи, змушує прокидатись у холодному поту. В тій реальності він лишається розшарпаним і розділеним надвоє хлопцем, який ніяк не збере себе до купи після пережитого насильства. ⠀ Але Патрік вчиться віднаходити себе, вчиться абстрагуватися і відсторонюватися. Трохи надії як проблиск білого серед суцільної чорноти. ⠀ Незмінно сардонічний роман, який на тлі викриває оманливу витонченість англійської аристократії. І вона при ближчому розгляді показує своє дурне та чванькувате єство. ⠀ Стиль Сент-Обіна надзвичайно припав до смаку. "Трохи надії" - роман дуже елегантно і безпристрасно написаний. Чистої води задоволення від вишуканості тексту, не позбавленого іронії.