Повія

Цього цвiту по всьому свiту.

Металися, як мухи в окропi

Не поможе бабi кадило, коли бабу сказило.

Життя, що довга нива —  поки перейдеш, і поколешся, і поріжешся на гострій стерні.

Вольно человеку дурь в голову заколотить. Вечной любви желала... Глупая! Как будто может быть вечная любовь?

Тільки як часи: перемінилися, то треба було і самим слідкувати за часом, іти за віком, а не стояти на одному місці Хто не йде вперед, той поступається назад!

Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там — цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаемося, мов свині в барлозі!

Добре тільки тим, хто сам нічого не робить або за гроші чужу роботу купує, а робітникам — всюди однаково.

Життя — вдача.  Бери від нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нічого на світі вічного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зівка, коли воно само тобі дається до рук!

Лєрмонтова! Лєрмонтова! — запорощила вона. — Як я люблю того Лєрмонтова! Страх люблю! А за життя його, кажуть, не любили. Дурні! От якби він тепер був живий?!