Повія

Одинаковая доля, одинаковое горе сводит людей.

"З щастя та з горя скувалася доля"

Христя! Прошу тебя, стерегись, никого никогда не люби. Приглянется тебе кто - отвернись и беги без оглядки! Шевельнется в сердце любовь - задуши, отравой залей, только не давай ей воли.

"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"

"Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі - одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці - задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!"

Но чего только не наговорит прислуга, которой хозяева уже задолжали за три месяца?

«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».

... Всё сидит в своей комнате.
– Что же он делает? – спросил Кныш.
– Пишет, читает.
– Дурак, видно! – решил Селезнев.
Колесник засмеялся, а за ним и Кныш.
– Само собой – дурак! 

"Життя, що довга нива - поки перейдеш, і поколешся, і поріжежся на гострій стерні"

"За дурною головою та й ногам лихо!"