Москва 2042

Ось кажуть, що письменник не мусить читачеві все пояснювати й розжовувати. Він мусить залишити читачеві можливість самому потрудитися, попітніти й самому додумати те, до чого він, письменник, сам не додумався.

Сон первинний, а життя вторинне, і це легко доводиться.

Насправді ми всі живемо ілюзіями.

Якби я був розумним, я б корчив із себе дурня. Але я був дурень і тому видавав себе за розумного.

Ви ж самі знаєте, що є такі люди, яким аби щось писати. А що з цього виходить, їм абсолютно не важливо.

Наше суспільство цікаве тим, що всі все знають, але всі роблять вигляд, що ніхто нічого не знає.

З минулого досвіду я знав, що деякі Геніалісимуси так обожнюють свої висловлювання, що незгодним готові голову одірвати.

Черга була недовгою, людей шістдесят, не більше.

У нас у Москорепі можна фотографувати що завгодно, де завгодно і кого завгодно. Але тільки без плівки.

Борода відіграє надважливе значення у поширенні передових ідей, учень та опануванні умами.

Це був час, коли наш уряд загравав із Заходом, сподіваючись там щось купити чи вкрасти.

Життя, тим паче в наших конкретно-історичних умовах, можна розглядати як довічне ув'язнення.

Ти сам себе ставиш на останнє місце, тому й інші ставлять тебе туди ж.

На хамство завжди треба відповідати хамством.

- Із часом люди змінюються, - сказав я ухильно.

• Дурня! - заперечив він. - Вони змінюють предмет поклоніння. Але зостаються такими ж, як були.

Система ідіотська, і я їй служу, але сам я не зобов'язаний бути ідіотом.

- Велика політика, - заперечив він, - в основному з дрібних інтриг і складається.

- А ти любиш комуністів? - запитав я насмішкувато.

• Ну, а як же ж! - заволав чорт. - Як же ж їх та й не любити? Вони ж також на кшталт чортів, завжди щось веселе утнуть.

Сьогодні ти боїшся застудитися, а завтра на тебе цеглина звалиться, і тоді яка різниця, був ти застуджений чи ні?

Это какая-то метафизика, гегелянство и кантианство!