Машина

Бралась за книгу с небольшим предубеждением, что она мне не понравится, т.к. до этого мне не очень заходили истории, действие которых происходит в постапокалиптическом мире, где люди поклоняются машинам и другим технологиям. И где-то до середины так и было, но потом я начала влюбляться в неё. Сначала в Александру, главы от её лица читались с большим интересом, мне понравился её характер. Обожаю таких героинь! Потом в сюжет, в моей голове было множество мыслей о Машине и Гемме, нетерпелось узнать, какая из сторон лучше. Под конец понравился Тристан, он слишком привлекательный, не было и шанса не влюбиться в него... Мне было жалко семью Ториати и Титос, на некоторых моментах эмоции просто зашкаливали, и приходилось откладывать книгу, чтобы не намочить слезами. И как же меня бесила семья Накар! Приходилось продираться через главы от лица Этана... Последний герой, от лица которого идёт повествование — Бастиан, брат Александры, немного раздражал своей бесхребетностью, но в конце появилась надежда на то, что он вырастет.
Последние главы были напряжёнными, я переживала за дважды кровных, и не могла оторваться от книги, пока не перевернула последнюю страницу. И теперь меня мучает только одно, как дождаться продолжения?! Когда я выбрала её для чтения, думала, что это одиночка, и не подозревала, что она часть серии...

Уявіть собі світ майбутнього, якому не притаманні вже звичні нам із інших фантастичних творів мега-технологічні риси із роботами-андроїдами, летючими автами, хмарочосами до стратосфери… Це майбутнє майже дикунське, бо людей не надто багато, живуть вони у племенах і займаються найпростішими справами: вирощують те, що можна з’їсти, як рослинне, так і тваринне, а кожну осінь розпочинають загарбницькі війни. А, і так, як і давні племена, вони поклоняються своєму ідолу – МАШИНІ. Релікт епохи Сталі, у якого дізнаються про минуле людства, просять поради щодо війн, за допомогою якого можуть контролювати війська, бо і війни трапляються не лише через нові території, їжу та рабів, а й через племінні машини, які є частками однієї, більшої, і якщо їх всі зібрати – машина олюдниться.

Кілька років тому на уроці англійської наша вчителька задала питання: як ви вважаєте, чи матиме розвиток технологій якийсь кінець? І тоді мені спало на думку, що технологічні прагнення людини можуть мати і зворотній шлях: намагаючись дістатися вершини, нам просто може не вистачити «пального» і ми скотимося у прірву. Нічого не має нескінченного розвитку, завжди настає період, коли прогрес перетворюється в регрес. Так і у «Машині»: у минулому людства сталася катастрофа, пов’язана із людьми та створеними ними машинами. Що саме сталося – точно не знають навіть жерці Машини, хоча саме вони мають змогу бачити минуле через спогади попередників, але факт у тому, що людство було відкинуто у своєму прогресі назад на десятки, якщо не сотні років. Із того, що залишилося у спадок – серцевири – поєднані розум і серце, що дозволяють ткати, контролювати волю іншої живої істоти.

Події роману подаються від трьох дійових осіб: жерця Машини – Етана та брата і сестри Торіаті - Бастіана та Александри. Останні – близнюки, що є великою рідкістю, тож хтось вважає їх обраними, а хтось – прокляттям. Крім того, сім’я Торіаті – сім’я науковців-винахідників, плем’я яких було завойовано Катаклою з десяток років тому. Всі троє – молоді люди. Всі троє – мають різні характери та мету свого існування. Новий сезон завоювань має принести зміни у їх життя. Але ніхто й думки не має, що ці зміни будуть аж такі!

Можна розбирати світ Машини по кісточках, знаходити неточності та нестиковки, докопуватися до відповідної чи не відповідної логіки поведінки героїв, але я цього не робила, тому мені –сподобалося. Ну, так, був момент, що герой йшов, а на наступній сторінці вже їхав верхи, але ж то таке, може там коняка за рогом паслася :) Чого мені НЕ вистачило, так це – минулого. Хотілося більше дізнатися про епоху Сталі, який був той світ, дізнатися про те, що саме сталося, чому релікти машини розкидані по всіх усюдах, а у світі є місця, які люди оминають. Роман завершується раптово, в найкращих традиціях жанру – на самому цікавому місці. Але оскільки планується трилогія, то сподіваюся дізнатися і про майбутнє, і про минуле трішки згодом.

Дарья Пескозуб «Машина»
Постапокалиптичное произведение показывает мир после страшной войны. В ней на человечество ополчился искусственный разум и решил уничтожить все человечество. Прошло много лет после этой войны и человечество забыло, кто их хотел уничтожить. Были утеряны почти все знания и цивилизация людей начала свое новое развитие почти с нуля. Да и осталась от неё лишь малая часть – несколько племен обладающих удивительным богом – Машиной. Эта машина может воздействовать на умы людей, управлять их сознанием и подчинять своей воле. Помогают ей в этом избранные жрецы, способные покорить как зверя, так и человека.
Первая часть книги читалась с трудом. Завязка сюжета казалась затянутой и нудной, да и за самим сюжетом следить особо не хотелось. Ближе к середине читать стало интереснее. Появилось много завлекательных загадок и тайн. Это и заброшенные бункеры – города и прошлого, и автоматоны пережившие войну и загадочный искусственный интеллект который хочет стать человеком.
Финал книги остался открытым, хотя на некоторые тайны был пролит свет. Думаю, авто захочет написать продолжение. Он меня четыре с минусом. Хоть книга и заинтересовала, но из – за тяжелого изложения текста читать её было не легко.