Месопотамия

Можеш говорити про все, що тобі сниться,
можеш говорити, можеш не боятися темряви:

все одно хто-небудь тебе почує,
все одно ніхто тобі не повірить.

Найкраще, що могло трапитись,
трапилось саме з нами.

В любові найголовніше -
не вірити тому, що говориться.
Вона кричала: "Лиши мене в спокої",
намагаючись сказати:
"Розірви моє серце".
Вона відмовлялася
говорити зі мною,
насправді відмовляючись
видихати повітря.

Так, ніби хотіла зробити
мені ще гірше, ніж є.

Так, ніби найбільша наша проблема
була в повітрі,
яким ми дихали.

Ах, як гірко покладатись на того,
кому довіряєш, як солодко розчаровуватись
у тому, хто торкався вночі твоїх вуст.

Любов чоловіків і жінок -
це отримані нами ніжність та безпорадність,
довгий перелік дарунки і втрат,
занурення вітру в травневе волосся.

[...] життя сповнене оман і таємниць, і треба мати залізні нерви та холодне серце, аби дослуховувати ранкові новини хоча б до прогнозу погоди.

Що я вмів? Уникати відповідальності, оминати небезпеки, говорити про речі, які мені нецікаві, спілкуватися з людьми, від яких нічого в цьому житті не залежить.

Десять років тому вона закінчила університет і спробувала дивитися на світ дорослими очима. Світ погано фокусувався.

Я почувалася сумно й порожньо, мені було вісімнадцять, і життя здавалося мені нестерпним.

— Слухай, — сказав, помовчавши, — воно тобі треба?
— А що таке? — не зрозумів Фіма.
— Для чого тобі?
— Для рівноваги, — пояснив Фіма.

Ніхто не приходить вчасно, ніхто нікуди не поспішає, ніхто не дотримує слова. Справи ведуться абияк, гроші працюють самі на себе, усі ми в цьому світі - покинуті й самотні, усім потрібна любов, усім потрібна увага, усім потрібна хороша робота.

Нас убиває слабкість, яку ми тримаємо в собі, позбутись якої нам так шкода. Вона вижирає нас ізсередини, наче вірус, вона не дає нам приймати правильні рішення, триматись за близьких нам людей, вона робить нас приреченими, хоча насправді ми такими не є.

З іншого боку, востаннє жінка затрималась у нього на довший час років п'ять тому. Забрали її санітари. Юра не був певен, чи готовий до аж настільки серйозних стосунків.

— У мене була особлива посмішка. І купа друзів. У школі я ледь не вийшла заміж. У нас усі рано закохуються. Особливо жінки. Він був на пару років за мене старшим. Ось як ти, — вона торкнулася в темряві його волосся. Юра здригнувся. — Тому в нас нічого не вийшло. Я переживала, думала, що це мені кара за погану поведінку. Ще він був боксером. Тоді я взяла й переспала з усіма його друзями.
— З усіма відразу? — не зрозумів Юра.
— З усіма по черзі.

[...] люди з такими широкими та беззахисними посмішками зазвичай і потрапляють до найбільш глибоких кар'єрних ям. Вони дивляться на світ настільки широко розплющеними очима, що просто не бачать, куди йдуть.

Добре, що завжди є вибір, думав він, добре, що все залежить від нас.

[...] усе залежить від нас, усе контролюється нашим серцем, жодного розпачу, жодного страху, жодного виправдання.

Усі жінки в нашій родині чимось подібні - вони так багато говорять, що ти просто не встигаєш їм відповідати. Тому вони думають, що їх усі ігнорують.

Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший - до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються.