Кава з кардамоном

Досі спокійне життя 15-річної гімназистки Лінки раптом змінюється. Її мама дедалі більше втомлюється й дратується, вітчим чимраз довше затримується на роботі, Лінці доводиться займатися молодшим братиком, хоча не за горами випускні іспити, і треба більше приділяти уваги навчанню... Дівчина відчуває себе покинутою. До всього, її мама мусить поїхати на невизначений час, і на Лінку лягають усі хатні обов'язки. А ще зіпсувалися стосунки з найкращою подругою, і хлопець

Жанры

Книга из цикла

Кофе с кардамоном

Йоанна Ягелло

4,1

(442)

Шоколад с чили

Йоанна Ягелло

4,3

(236)

Tiramisu z truskawkami

Joanna Jagiełło

4,3

(121)

Молоко з медом

Йоанна Яґелло

4,3

(77)

Рейтинг LiveLib

4,1

442 оценки

5
46%
4
34%
3
15%
2
3%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 549Хотят прочитать 438

Рецензии

Аноним19 декабря 2013 г.
Кожна родина має свою історію й, вочевидь, свої таємниці. Як влучно каже головна героїня цього роману, "родина - це як театр, де люди співіснують під одним дахом, але кажуть одне одному тільки те, що вважають за потрібне, а не те, що справді хотілося б сказати".
Ви пили коли-небудь каву з кардамоном? Я от – жодного разу. Взагалі-то я невеликий фанат кави й філіжанка чорного чаю для мене завжди виглядає привабливіше, хоча ця книжка в деякому сенсі привернула мою увагу до цього незвичного поєднання – кави й кардамону – одного з найпопулярніших прянощів Сходу.
Написалацю книжку досі невідома мені польська авторка Йоанна Яґелло. А переклала Божена Антоняк. Я майже не знаю польської, тож нічого не можу казати про те, чи дотримувалася перекладачка авторського стилю й наскільки передала задум письменниці. Зате я можу сказати кілька важливих речей про моє враження від перекладу в тому вигляді, в якому він вийшов у львівському видавництві «Урбіно» цього року.
Мені сподобалася жива й водночас філігранно вивірена мова, якою пише Божена Антоняк. Узявши в руки книжку десь о першій годині дня, випустила я її з рук приблизно о п’ятій – дочитаною.
Сам сюжет прискіпливому читачеві може нагадати дивну суміш серіалу про кохання з детективом. Головна героїня Халіна (Лінка) Барська мешкає у Варшаві разом з мамою, молодшим братом та вітчимом, навчається у випускному класі гімназії, мріє вступити до престижного приватного ліцею мистецтв, бо обожнює фотографувати й хоче стати у цьому професіоналом. Разом з тим вона береться розслідувати дивну відчужену поведінку своєї матері й розуміє, що в її родини є скелет у шафі – виявляється, в Халіни була сестра, яка наче прожила кілька днів і померла від вади серця… Але це все тільки початок захопливої історії про кохання, мрії, втрати і надбання, словом про те, що у нас в житті є найціннішого. Про щирі почуття, про дружбу й зради, про кохання й закоханості, про взаємопідтримку, про прагнення мати хоч не ідеальну, та принаймні повну родину, де панує любов, взаєморозуміння й затишок…
Книжка припадає до серця. Я рада, що вона знайшлася, що я натрапила на неї на своєму читацькому шляху й насолоджувалася нею кілька годин поспіль. Захотілося навіть спробувати каву з кардамоном, яку весь час споживають головні герої. Чомусь я певна, що мені сподобається.
До речі, ця книжка – саме те, що потрібно у похмурий зимовий вечір, коли на вулиці холодно й слизько. Загорнутися в плед і почитати історію, від якої стає тепло на серці й приємно на душі…
Читать далее
31
2,4K
Аноним8 ноября 2013 г.
Нарешті через декілька днів після прочитання, відважилась написати рецензію. Ця книга стала випадковою знахідкою у списку бажаних книг mllekristine , сподобалась обкладинка - у мене особлива слабкість до рудих кучерявих дівчат у зелених футболках і з яскравими нігтями (яскравий тому приклад - red-haired ).
"Кава з кардамоном" втішила мене і зігріла, викликавши таку бурю спогадів і емоцій! Стільки мені знайомих місць, символів, парелелей.... Останнім часом скільки людей пишуть про каву, що вже не віриться, що в тих книгах можна справді знайти щось тепле і пахуче, як має бути від справжньої кави. Кава - то вже модно, то вже ознака “сформованого смаку і стилю” чи як там пишуть у глянцевих журналах. Але ж інколи випити каву - це так само інтимно, як піти на сповідь до священника. Тут вона така і була - особлива, особиста, ароматна і значуща.

Дивитись чужі картини - це майже як читати листи.

Дальше...
Лінка сподобається усім - детально продуманий образ підлітка здатний вас повернути в той же вік і згадати свої переживання, які звісно ж зараз видаються пустими, смішними, наївними - от тільки підлітковий світ це базис, на якому сформувались ми - вже дорослі, серйозні і дуже часто позбавлені можливості мріяти і так само завзято як і тоді шукати сенс життя.
Хоча....щоб зрозуміти Лінку, може, треба просто повертатися у свої 15 і згадувати перше кохання і перші поцілунки? Може, то треба справді захоплюватись фотографією і кілька років мріяти про фотоапарат? Хто зна, можливо, якби я тоді мала його, то я б набагато більше дізналась про мистецтво творити фотографію і фокусуватися на емоціях, можливо, я б робила набагато більше світлин… Люблю це слово “світлини” - це світло спогадів, яке ти ловиш на мить і зупиняєш її? Певно тому я люблю більше фото, ніж відео, бо можна цю мить роздивитися, зануритися в неї, пірнути, відчути знов?
Можливо, щоб співчувати Лінці треба мати досвід невдалих фотосесій? І поцілунків з фотографом, про які ти потім будеш жалкувати, бо відчуватимеш пекучий сором? Чи жити з сім'єю і не бути її частиною? Хоча, куди тут від правді діватись, кожне дівча в 15 років не почуває себе частиною власної сім'ї. Однак, тут треба додати, що приходить час і мама розказує тобі всі сімейні таємниці. І все те, за що ти на неї сердилась, стає несуттєвим - відвертість матерів щодо своєї молодості завжди вражає і відкриває новий етап ваших з нею відносин.
Деякі моменти дуже нагадали " Несподівану вакансію - але це вже тільки, що стосується молодшого брата, котрого доглядала старша сестра. То знову ж таки свої паралелі - книги читались на одному диханні посеред ночі на кухні...
Відчуваю, що рецензія виходить занадто особиста і не надто зрозуміла. Але ті, хто мене знає, або колись знатиме більше - зрозуміють. Бо Польща - то особлива моя країна, хоч і видається інколи дуже простою і близькю. А тепер уявіть моє здивування - це ж треба, тут мені мимохідь зустрілась і Марленка, і Анелька - чи то поляки мені ближчі, ніж я думаю, чи то я себе потішити хочу… одним словом, Марленка працювала за ксероксом (і трохи не охоче згадую свою роботу), а мама Анельки не могла бути на свята вдома з родиною, оскільки поїхала закордон на роботу “І просто не може бути з усіма”.. Ці факти і деталі для когось нічого не означають, але для мене - це паралелі довжиною в життя….
А потім ти відкриваєш детальки, штибу що все прикривається рефератом про Марію Кюрі-Склодовської (а ти саме в її університеті навчалась), що на Миколая хтось отримує "таку омріяну дзеркалку" (а ти згадуєш момент, коли нарешті отримала свою на день народження - що дуже близько до Миколая), а чиясь мама мріяла вивчати польську філологію в Ягеллонському університеті - хто його хоч раз відвідував розділяє мрію про навчання там...І таких символів ще дуже і дуже багато...
За емоційність і близкість мені книзі віддаю 10/10. Якщо все таки оцінювати об"єктивно - то певно 8/10 - читається легко, переклад хороший (хоча інколи знаходила або дивно викривлені українські слова, або відверті кальки з російської), враження, що ти просто слухаєш історію життя давньої знайомої і вона тобі цікава. Враховуючи, що це підліткова література для дівчат (причому дуже якісна), я не буду засуджувати деякі банальності (поцілунки в аеропорту, до прикладу) чи примирення двох подруг.
Читати варто всім, щоб згадати себе 5,10 чи 15 років назад, персонам романтичним сводобається особливо, особи цинічні може і посміхатимуться впродовж читання))) Батькам читати особливо рекомендую, щоб ще раз згадати, що з дітьми потрібно РОЗМОВЛЯТИ, їм потрібно довіряти і довірятись - в книжці був хеппі енд, а у житті люди заламують руки під ридання "на кого вона така вдалася" чи "де я пропустила виховний момент", ну а підліткам - щоб розуміли, що є такі самі люди, як і вони. Однак це ніяк не применшує їх унікальності (що так боляче важливо для підлітків).
Приємна книга на вечір до кави з кардамоном)
Читать далее
25
1,1K
Аноним19 июня 2013 г.
"- Здається, ми з тобою сестри.
Запала тиша. Лише забутий чайник висвистував на плиті".
Трохи детектив, трохи бразильський серіал. І підлітковий роман, і мелодрама. Суміш жанрів (і серйозних, і жартівливих) нехай вас не бентежить. Ми ж теж не класифікуємо життя, яке проживаємо, бо в ньому чергуються комедії із драмами й трагедіями, маленькі повісті вкладаються у великий роман, а піднесена поезія змінюється буденною прозою. Так само жила й Лінка (вона ж - Халіна) - звичайна польська дівчина-підліток. Навчалася в гімназії, няньчилася з братом Казиком, чи то Каєм (від "Казимеж", "Казимир"), дружила з Наталією. І раптом події починають сипатися на неї, наче з рогу достатку. З тією лиш відмінністю, що серед них виявляється чимало прикрощів. А ще їй сняться дивні сни. Ніби з минулого життя. А може, це сни з чужого життя?
Майже одночасно стається кілька речей: мама враз сумнішає й похмурішає, у Лінчиному класі з'являється "новенька" - Кася (Катажина), Лінка знайомиться з фотографом Мацеком і художником Адріаном - кузеном Наталії. Усе це вирішальним чином впливатиме на подальше розгортання подій. Власне кажучи, проблема, як чиряк (даруйте за порівняння), визрівала вже давно - просто Лінка жила в щасливому незнанні. І от вона спершу поступово розуміє різницю між хіттю і справжньою любов'ю. Просто дивовижно, як Мацек, такий уважний і щедрий на лестощі, раптом перетворюється на моральну потвору, пропонуючи Лінці обирати - сплатити за зроблені ним професійні фото дівчини грошима або... натурою (нагадую: нашій героїні - 15 років).

"Що ти собі уявляєш? - грубо сказав він. - Що отримаєш щось задурно. Тут тисячі таких, як ти, пхаються в усі вікна й двері. Це бізнес, а не дитячий садок".

На щастя, обійшлося без жертв. До того ж, наша героїня - не одна з тисяч безликих і згодних на все заради модельної кар'єри (за принципом "на екран - через диван"). Вона відкладає гроші, сплачує вартість світлин. Що ж, однією проблемою менше. А негативний досвід - теж досвід, як-не-як. Проїхали. Зате пізніше дівчина мала з ким порівняти Адріана - цілком пристойного хлопака з хорошої родини, відповідального, турботливого і доброго (по-білому заздрю).
Саме через того фотографа Лінка свариться із Наталією - тепер уже колишньою найкращою подругою. А все тому, що близькі донині, дівчата уже мають таємниці одна від одної. І, отже, про яку дружбу може йти мова, коли ви людині не довіряєте? Коротше кажучи, "розлучення й дівоче прізвище".
Та все то дрібниці порівняно з родинними скелетами в шафі, про які Лінка так і не дізналася б, якби, перебираючи речі на горищі бабусиного дому, не натрапила на дивне мамине фото, про яке й гадки не мала. Коли ви із друзями одне одному не довіряєте, це, очевидно, ще можна якось пережити - заприятелювати із кимось іншим, тобто лікувати подібне подібним. Але коли від вас щось приховують найближчі родичі, то ніби земля вислизає з-під ніг, і здається, що немає нічого певного, непорушного і вічного - немає тієї стіни, за яку можна сховатись, за якою буде затишно і безпечно. Лінка, котра начиталася детективних романів, вирішує провести власне розслідування, аби з'ясувати, що трапилося в її сім'ї і як повернути додому маму, що поїхала у невідкладне й тривале відрядження з незрозумілою метою, про яку всі мовчать, немов риби. Чесно кажучи, я, мабуть, не наважилася б на пошуки правди, бо невідомо, чим вона обернеться. Хоча, з іншого боку, краще вже знати правду, ніж мучитися здогадами. Бо, як відомо, уява в таких випадках не має меж, і можна собі навигадувати жахів, яких насправді не було. Та Лінка мала рацію - причина неочікуваного розладу в родині досить серйозна, щоб на неї не зважати. Привиди минулого завжди повертаються, іноді набуваючи цілком матеріальних обрисів. Крок за кроком клубок родинних таємниць розплутується, і все стає на свої місця. Пазл складається в цілісну й зрозумілу картину.
Про хід розслідування та результати ви і так дізнаєтесь із книги. Я ж скажу, що автору не вдалося втримати інтригу. Або не цілком вдалося. Якщо на початку п'єси на стіні висить рушниця, то в кінці вона має стріляти. Так і тут: якщо нову однокласницю звати Касею, так само, як і шукану сестру, то логічно буде припустити, що йдеться про одну й ту ж людину. Особливо якщо про Касю-однокласницю відомо, що вона виросла в сиротинці. Та це не так вже й суттєво, адже моє загальне враження від книги - хороше. Хотіла сказати, що вона залишає приємний післясмак, але це не зовсім так. Попри всі позитивні моменти, гадаю, що ніхто з членів нововозз'єднаної родини не зможе забути минуле. І це минуле постійно отруюватиме їхнє життя. Я припускаю, що рівняю всіх по собі, але інакше й бути не може там, де ми маємо справу з людською суб'єктивністю. А маємо ми з нею справу... всюди. :)
Здогадуюсь, що кава з кардамоном винесена у назву не випадково. Цей напій, як пише авторка, має "гіркуватий присмак, пом'якшений чимось солодким" (до речі, рецепт приготування розміщено на форзаці). От саме такою і є книга - ніби й добре закінчується, але щось все одно негаразд. Та, знову ж, це ж не фентезі, і не діснеївська казка - це життя з усіма його радощами й прикрощами. Не буває абсолютного щастя, не буває вічної любові. Люди припускаються помилок, від яких страждають і вони, і їхні близькі. Але хто наважиться засудити їх за це, якщо ми всі - такі ж люди? (Кажуть же: не засуджуй, бо не знаєш свого майбутнього). Думаю, Лінка повинна зрозуміти маму. І щось мені підказує, що так і станеться, бо вона (тобто Лінка) - досить розсудлива дівчина. Ні, ніколи вже не буде так, як колись, але буде інакше. Завжди є наступний день, щоб спробувати все виправити і залагодити. Так, це потребуватиме зусиль і часу. Так, буде боляче. Проте іншого виходу немає. Найважче буде змиритися й спробувати прийняти все таким, як воно є.
Ще одне: Лінка і більшість її однокласників - "недолюблені діти" зайнятих батьків, які ніби й опікуються своїми чадами, а от часу на їхнє виховання знайти не можуть. Робота у них на першому, другому, третьому і всіх наступних місцях. Проблема-епідемія.

"Зрештою, може було б і добре знайти собі якогось хлопця, не тому, що без цього жити не можна, а просто... Мабуть, це класно відчувати, що ти комусь потрібна. А вона відчувала, що не потрібна нікому. Як собаці п'ята нога, так казала її бабуся".

Ще раз доходжу висновку, що такі книжки мають читати і батьки. Причому - обов'язково. І хоча б раз на тиждень приділяти дітям стільки уваги, скільки ті просять і потребують. Бо одного дня батьки із жахом зрозуміють, що діти знайшли для них замінник. Зрештою, Лінка, яка мало не кинулася в обійми першого-ліпшого красеня, слугує підтвердженням цієї тези. Ніхто не цікавився нею вдома, і вона знаходила собі пригоди в інших місцях. Щоправда, якби вона жила лише домом і родиною, то від цього можна було б схибнутися.
Ага, і не треба змушувати старших дітей виконувати батьківські обов'язки стосовно молодших. З одного боку, старші отримують безцінний досвід і, можливо, ставитимуться відповідальніше до свого майбутнього батьківства. А з іншого боку, батьки мимоволі позбавляють їх їхнього власного дитинства. Діти, навіть підлітки, - ще не дорослі. І вони не обирали собі фах доглядальників, навіть якщо йдеться про їхніх же сестричок і братиків.
А тепер про школу. Пані Йоанна Яґелло висловила те, про що я думала вже давно і з чим згодна абсолютно. Власне, це не тільки її позиція, але цитату наведу:

"- Між іншим, тобі не здається, що школа нас обежує? Ти малюєш, я фотографую, а в школі воно нам ні до чого".

Це до питання про індивідуалізацію освітнього процесу і необхідність подальшого розподілу учнів за їхніми предметними вподобаннями й планами щодо подальшого здобуття професійної освіти.
І останнє - про кохання (ну, як же без нього?). "Кава з кардамоном" - джерело банальних істин. І рятує її той факт, що не всі підлітки-читачі до цих вічних істин дійшли "методом спроб і помилок". Стосунки Лінки й Адріана - ілюстрація до однієї з моїх улюблених фраз: любить тебе не той, хто стоїть і милується сніжинками у твоєму волоссі, а той, хто хутенько натягує шапку, аби ти не застудилася і не відморозила собі вуха. Таким в романі є Адріан. Особливо зворушила сцена пересаджування ялинок. [І тут я дізналася цікаву річ: екологічними ялинками вважаються не штучні, а живі, але ті, що в горщиках. І гуманно, і красиво.] Або інша ситуація, в якій Адріан вкладає хворобливу Лінку у ліжко і напуває кавою із кардамоном власного приготування. Після такого він точно зобов'язаний із нею одружитися. :)
Висновок: непоганий роман - як для свого жанру й цільової аудиторії. Авторка була зі мною щирою - і це надзвичайно важливо. Дуже вдала обкладинка: в очі не кидається, але погляд за неї чіпляється. Якщо порівняти нашу обкладинку із польською, то наша значно-значно привабливіша. Читати треба, бо у більшості є чи будуть діти. І рано чи пізно вони ставитимуть питання, що заганятимуть нас у глухий кут, і, можливо, дорікатимуть нам нашими ж гріхами й грішками. Важливо говорити з ними і чути і їх також, а не лише себе.
P.S. Про принципові моменти йшлося вище. А тут - про мої дрібні зауваги й невеличкі приємнощі.
Спершу - про те, що вИкликало питання. Наприклад, про одну з Лінчиних бабусь - бабцю Ружу, матір вітчима Адама:

"Досі поводилася, як дівчисько, - бігала по крамницях і перукарнях, на танці, не готувала, зате харчувалася фастфудами, а на додачу розлучилася з Адамовим татом і щоразу приводила до них свого нового "друга". <...> Бабуся була добряче схибнутою, та Лінка її любила".

От тобі й маєш! Та хто ж вам сказав, що бабуся неодмінно має бути статечною літньою пані, яка смачно готує і в'яже шкарпеточки перед телевізором? Бабця Ружа, як ви розумієте, руйнує цей огидний стереортип. :) А якщо серйозно, то кожен (навіть - хто б міг подумати?! - ваша бабуся) має право на особисте життя. І має право не посвячувати у своє особисте життя навіть своїх дітей і онуків. І, тим більше, не запитувати в них дозволу на свої "старечі примхи".
Все, запаси жовчі вичерпалися. Тепер - тільки про хороше.
По-перше, не треба брати на себе занадто багато - можна надірватися. Воно ніби й добре, коли відчуваєш себе відповідальним за цілий світ, але шкодить здоров'ю і порушує внутрішню рівновагу:

"Через те ти так і сердишся. Коли зрозумієш, на скільки ситуацій ти не маєш жодного впливу, то деякі речі сприйматимеш по-іншому. Глянь на хмари: що б ти не робила, вони собі пливтимуть".

І, нарешті, про свята та їхнє значення в нашому житті. Лінка страшенно обурювалася й гнівалася, що бабця не тільки сама вдень і вночі куховарить, готуючись до Різдва, а й її, Лінку, запрягає в те саме ярмо:

"І чому люди дозволяють так себе задурити? Гарують перед святами, готують гори їдла, а потім не мають сили все це спожити, такі втомлені. Бабця наче й сучасна, але перед святами теж втрачає здоровий глузд, ніби в повітрі літає якийсь вірус. Проявами хвороби є цілковита відсутність інших тем, окрім каструль, миття підлоги, купування подарунків, і ще печіння, смажіння до повної знемоги. Побачивши чергу в магазині, Лінка лише зітхнула".

Але на Святвечір вона змінює свої погляди:

"А може, бабця має рацію?... Магія свят, магія приготувань до них, це такі прості радощі життя. У запрацьованої мами завжди на таке бракувало часу..."

Це настільки знайоме, бо сама я починаю готуватися до зимових свят ще в листопаді. Як на мене, нічого не може бути кращого за передчуття дива. Завжди чекаєш на щось добре, світле і радісне ("чого б граблі нас не учили, а серце вірить у дива"). На свою щасливу долю. Навіть якщо вона і забарилася, це не означає, що вона зовсім не прийде.
"Те, що ти шукаєш, теж шукає тебе".
Читать далее
25
1,7K

Все рецензии

Цитаты

Аноним14 февраля 2016 г.
Може, собакам живеться краще. Жодних тобі докорів сумління, постійних думок про щось, навіть дружба в них виглядає значно простіше, якщо бавимося разом, значить, ми друзі.
12
7,7K
Аноним14 февраля 2016 г.
Магія свят, магія приготувань до них, це такі прості радощі життя.
12
7,2K
Аноним15 февраля 2016 г.
... існує десять відсотків справ, на які ти можеш вплинути, і саме ними треба займатися. Решта вирішується сама.
10
6,3K