Рецензия на книгу

• 

  Marlentochka8 ноября 2013 г.

  Нарешті через декілька днів після прочитання, відважилась написати рецензію. Ця книга стала випадковою знахідкою у списку бажаних книг mllekristine , сподобалась обкладинка - у мене особлива слабкість до рудих кучерявих дівчат у зелених футболках і з яскравими нігтями (яскравий тому приклад - red-haired ).

  "Кава з кардамоном" втішила мене і зігріла, викликавши таку бурю спогадів і емоцій! Стільки мені знайомих місць, символів, парелелей.... Останнім часом скільки людей пишуть про каву, що вже не віриться, що в тих книгах можна справді знайти щось тепле і пахуче, як має бути від справжньої кави. Кава - то вже модно, то вже ознака “сформованого смаку і стилю” чи як там пишуть у глянцевих журналах. Але ж інколи випити каву - це так само інтимно, як піти на сповідь до священника. Тут вона така і була - особлива, особиста, ароматна і значуща.

  
  Дивитись чужі картини - це майже як читати листи.
  

  Дальше...

  Лінка сподобається усім - детально продуманий образ підлітка здатний вас повернути в той же вік і згадати свої переживання, які звісно ж зараз видаються пустими, смішними, наївними - от тільки підлітковий світ це базис, на якому сформувались ми - вже дорослі, серйозні і дуже часто позбавлені можливості мріяти і так само завзято як і тоді шукати сенс життя.

  Хоча....щоб зрозуміти Лінку, може, треба просто повертатися у свої 15 і згадувати перше кохання і перші поцілунки? Може, то треба справді захоплюватись фотографією і кілька років мріяти про фотоапарат? Хто зна, можливо, якби я тоді мала його, то я б набагато більше дізналась про мистецтво творити фотографію і фокусуватися на емоціях, можливо, я б робила набагато більше світлин… Люблю це слово “світлини” - це світло спогадів, яке ти ловиш на мить і зупиняєш її? Певно тому я люблю більше фото, ніж відео, бо можна цю мить роздивитися, зануритися в неї, пірнути, відчути знов?

  Можливо, щоб співчувати Лінці треба мати досвід невдалих фотосесій? І поцілунків з фотографом, про які ти потім будеш жалкувати, бо відчуватимеш пекучий сором? Чи жити з сім'єю і не бути її частиною? Хоча, куди тут від правді діватись, кожне дівча в 15 років не почуває себе частиною власної сім'ї. Однак, тут треба додати, що приходить час і мама розказує тобі всі сімейні таємниці. І все те, за що ти на неї сердилась, стає несуттєвим - відвертість матерів щодо своєї молодості завжди вражає і відкриває новий етап ваших з нею відносин.

  Деякі моменти дуже нагадали " Несподівану вакансію - але це вже тільки, що стосується молодшого брата, котрого доглядала старша сестра. То знову ж таки свої паралелі - книги читались на одному диханні посеред ночі на кухні...

  Відчуваю, що рецензія виходить занадто особиста і не надто зрозуміла. Але ті, хто мене знає, або колись знатиме більше - зрозуміють. Бо Польща - то особлива моя країна, хоч і видається інколи дуже простою і близькю. А тепер уявіть моє здивування - це ж треба, тут мені мимохідь зустрілась і Марленка, і Анелька - чи то поляки мені ближчі, ніж я думаю, чи то я себе потішити хочу… одним словом, Марленка працювала за ксероксом (і трохи не охоче згадую свою роботу), а мама Анельки не могла бути на свята вдома з родиною, оскільки поїхала закордон на роботу “І просто не може бути з усіма”.. Ці факти і деталі для когось нічого не означають, але для мене - це паралелі довжиною в життя….

  А потім ти відкриваєш детальки, штибу що все прикривається рефератом про Марію Кюрі-Склодовської (а ти саме в її університеті навчалась), що на Миколая хтось отримує "таку омріяну дзеркалку" (а ти згадуєш момент, коли нарешті отримала свою на день народження - що дуже близько до Миколая), а чиясь мама мріяла вивчати польську філологію в Ягеллонському університеті - хто його хоч раз відвідував розділяє мрію про навчання там...І таких символів ще дуже і дуже багато...

  За емоційність і близкість мені книзі віддаю 10/10. Якщо все таки оцінювати об"єктивно - то певно 8/10 - читається легко, переклад хороший (хоча інколи знаходила або дивно викривлені українські слова, або відверті кальки з російської), враження, що ти просто слухаєш історію життя давньої знайомої і вона тобі цікава. Враховуючи, що це підліткова література для дівчат (причому дуже якісна), я не буду засуджувати деякі банальності (поцілунки в аеропорту, до прикладу) чи примирення двох подруг.

  Читати варто всім, щоб згадати себе 5,10 чи 15 років назад, персонам романтичним сводобається особливо, особи цинічні може і посміхатимуться впродовж читання))) Батькам читати особливо рекомендую, щоб ще раз згадати, що з дітьми потрібно РОЗМОВЛЯТИ, їм потрібно довіряти і довірятись - в книжці був хеппі енд, а у житті люди заламують руки під ридання "на кого вона така вдалася" чи "де я пропустила виховний момент", ну а підліткам - щоб розуміли, що є такі самі люди, як і вони. Однак це ніяк не применшує їх унікальності (що так боляче важливо для підлітків).

  Приємна книга на вечір до кави з кардамоном)

  25

  1,1K