Отзывы о книге Солодка Даруся

• 

  InsomniaReader

  7 ноября 2021

  В друзья

  Болящi солодощi

  Я боялась браться за эту книгу после очень проходного произведения на украинском, которое довелось прочитать последним (и первым из сучасной литературы на мовi). Я заочно разочаровалась во всей современной украинской литературе, и не ждала от этого небольшого романа никаких откровений. Тот случай, когда я искренне благодарна червячку, который подтачивал меня все это время, и таки привел книгу в мои руки. Это редкий случай, когда семейная драма, трагедия человека, сделавшая его юродивым в глазах окружающих, не оставляет никакого ощущения фальши, надуманности, заигрывания с читателем.

  Структура романа выстроена на затяжных флэшбэках. Мы знакомимся с сельской сумасшедшей средних лет, которую все называют Сладкой Дарусей... не очень понятно почему, кроме того что она не выносит конфет. Автор очень аккуратно и трепетно раскрывает нам внутренний мир героини, давая понять, что она далеко не умалишенная, это просто очень несчастный человек, борящийся со своими болями, страхами. Вторая часть "Iван Цвичок" - шаг в прошлое Даруси, когда в ее жизни начинает теплиться крохотная искорка счастья с таким же как она одиночкой "не в себе". Но если уж несчастье Бог отвесил, так на всю жизнь. И третья часть, рассказывающая о том, что сделало Дарусю такой. Какой нечаянный грех заставил ее забыть человеческую речь, одел обручи боли на ее голову и вычеркнул ее из мира "нормальных". Самая близкая литературная аналогия, которая у меня возникает - "Зулейха открывает глаза", но Даруся лучше, чище, искреннее, настоящее (простите).

  И отдельным удовольствием для меня стал язык, мова. Текучая, с переливами, без надумываний, живая. Та, ради которой стоило прочесть книгу, или книга, ради которой стоит выучить язык.

  Читать далее

  12 понравилось

  0

  1,3K
• 

  Ruadhnait

  29 августа 2013

  В друзья

  Не могу я такие книги читать бездумно, пропуская мимо себя все эмоции. Они проходят через меня, заставляя вспоминать о ней после чтения, когда я откладываю книгу в сторону. И на ночь читать ее не осмеливалась после того, как меня терзало меланхоличное настроение и в голову лезли печальные мысли. Ее лучше читать где-то в шумном месте, где вы будете периодически отвлекаться, давая себе время успокоиться. Так же немного тяжелым для меня оказался и сам украинский язык, но с ним я как-то сладила.

  ...ВОНА ТАК старанно приховувала, що вміє говорити, що часом сама вірила у протилежне. Замикала двері, завішувала вікна, двома пальцями витягувала язик, брала дзеркало і дивилася - дивилася, ніби чекала, що слова самі підуть з горла пішки.

  Люди самі її відучили говорити. То хай терплять німоту. Вона ж терпить їхнє дуренство.

  Признаюсь, хотя делаю так нечасто, как и читаю книги меняющие настроение не в положительную сторону, я придумала для Даруси и Ивана более счастливый конец, хотя и не с первого раза в него поверила. Но так для меня было легче. Хотелось, чтобы у них все было хорошо.

  Несмотря ни на что, книга затягивала в себя, не давая отдыха. И чем больше я ее читала безостановочно, тем тяжелее мне было вернуться в прежнее настроение. Но я не жалею о том, что прочла ее. Такие книги безусловно нужны, особенно на фоне популярной беллетристики, которая способна дать отдых и нам и нашей голове. Наверно поэтому ее и тяжело читать, потому что приходится о чем-то размышлять, что-то вспоминать и непременно грустить.

  Флэшмоб 2013; 6 из 21

  Читать далее

  12 понравилось

  2

  376
• 

  Bogdanius

  22 декабря 2011

  В друзья

  Важко.Як важко.І сумно.І гірко. Не хочеться вірити в те,що є такі важкі долі й життя на цьому світі.Та й в Україні. Прочитав лише 2 частини.Цього було достатньо.Болюче описано.Пробирає морозом через всю шкіру.А деколи...Гарячим окропом обливалися на мене деякі моменти. Це варто читати. Надзвичайно.Але..жахливо!

  Маріє Матіос,уклін вам.За правду.За дотримання всього українського в книзі.А саме:традиції,звичаїв,людей та долі..

  12 понравилось

  0

  249
• 

  summertime

  26 мая 2011

  В друзья

  От последних страниц этой книги мурашки по коже и состояние какого-то отупения. Столько боли, терпения, любви, столько мерзости, написавшей и переписавшей нашей историю...столько жизни, наверное.

  12 понравилось

  0

  218
• 

  Sunburn

  6 октября 2009

  В друзья

  Тяжелая книга. И оставила в душе неприятный осадок. Но не от самой сути, а от описаного в ней. А ведь так же правда когда-то было. И люди переживали такие вещи, от этого рушились семьи, дети оставались калеками в душе, как и главная героиня. Мария Матиос описывает все настолько душевно, будто сама все это видела.

  11 понравилось

  0

  206
• 

  Zosia96

  30 октября 2016

  В друзья

  Бувають автори, котрих з першого прочитаного твору відносиш до списку улюблених.

  Обережно, спойлери!

  Бувають автори, котрих з першого прочитаного твору відносиш до списку улюблених. Матіос поцілила, але як довго я опиралась.

  Вкотре впевнилась, що за книжку потрібно братись, не проглядаючи жодних анотацій, рецензій і НЕ ПЕРЕГЛЯДАЮЧИ ТИЗЕРУ ДО ФІЛЬМУ. Ну подивилась, ну проглянула - все. Бажання читати відпало. Ні, тизер чудовий. Просто так завжди складається, що я починаю чогось конкретного від книжки чекати і мені здається, що буде вже не цікаво.

  Солодка Даруся - це щось таке, чого досі читати мені не доводилось. Порівнюючи з іншими прочитаними творами українською, хочу зауважити, що мова тут якась особлива, зовсім не схожа на українську В.Лиса, наприклад, і по-своєму прекрасна. ЇЇ можна впізнати, читаючи Націю.

  Я навіть не знаю, що в цій історії мені сподобалось більше, чи цікавий сюжет, чи герої чи атмосфера. Читаючи нові твори, починаю розуміти, що ціную в літературі найбільше. Можливо це якась містичність подій (головний біль Дарусі і спосіб його лікування) або трагічність сюжету (тут цього було достатньо) або ще щось. Щасливий кінець і все хороше я ціную в книжках не менше, просто якщо буде забагато добра, то твір перетвориться на казку. В житті так не буває.

  Окремою темою для мене стало відношення селян до Дарусі. Вона німа, вона божевільна, вона "солодка"(скажу чесно, спочатку подумала, що в цьому окреслені є якийсь інтимний підтекст, проте нічого такого це слово не несе..усе набагато трагічніше).

  - За що ви ме­не би­ли, та­ту? - за­пи­та­ла Да­ру­ся уве­чері, ко­ли очі ви­сох­ли від сліз, а гу­зи­чи­на пе­рес­та­ла пек­ти. -Усі ка­жуть, що Па­рас­ка дур­на. А ми із Слав­ком не ка­за­ли, лиш по­ка­зу­ва­ли, що во­на сла­ба на го­ло­ву.

  • Слабі на го­ло­ву - то Божі лю­ди. - Ото і все, що ска­зав тоді та­то.
  • А ми що, не всі Божі? - роз­ча­ро­ва­но за­пи­та­ла Да­ру­ся. - Ма­ма та­кож ча­сом бу­ває сла­ба на го­ло­ву, але ви, та­ту, ніко­ли не ка­за­ли, що ма­ма - Бо­жа лю­ди­на.

Чомусь якщо людина мовчить, або, нікому не шкодячи і не заважаючи, робить свої справи, навіть ті які інші не роблять - її відразу охрещують божевільною. Це людська натура нам підказує, що все від нас відмінне - хворе, ненормальне. Проте дуже часто, той хто мовчить має вдвічі більше розуму і мудрості, ніж той хто без упину говорить.

Не знаю що ще додати, щоб не змарнувати враження тим, хто Солодкої Дарусі ще не читав, але проглянув мій відгук. Це справжня українська література, яку хочеться читати, до якої хочеться повертатися, про яку хочеться говорити. 10/10.