Моє життя постало переді мною, наче зелена смоковни ця з того оповідання.
На кінчику кожної гілки, ніби фіолетова смоква, соковито виблискувало й манило прекрасне майбутне. Одна смоква була чоловіком, затишною оселею та дітьми, інша відомою поеткою, ще інша - геніальною викладачкою, ще iнша Е Джи, блискучою редакторкою, ще інша Європою, і Африкою, і Південною Америкою, а ще інша - Константином, Сократом, Аттілою та купою рiзних коханцiв iз чудернацькими іменами та рідкісними фахами, а ще інша - олімпійською чемпіонкою, і вище були ще незліченні смокви, яких я не могла роздивитися.
Я уявила, як сиджу між гілок тієї смоковниці й умираю з голоду - лише тому, що не можу обрати смокву до смаку. Я хотіла їх усі й одразу, але обрати одну означало втратити решту, і я сиділа, і не могла вибрати, і смокви зморщувалися, чорніли й важко опадали одна по одній на землю коло моїх ніг.