Басаврюк ХХ

Чи могли ви колись собі уявити, що ваша краіна, переживши пекельну добу історії, насправді була лише піддослідним у страшному експерименті, мета якого виявити сутність людського жаху?
І чи вистачило б вам сил осягнути те, що роль зловісного та підступного дослідника таємних глибин психіки виконувала безжальна окультна організація, названа Червоною Армією? Автору роману "Басаврюк ХХ" це вдалось навіть без використання суперздібностей, послуговуючись лише клавіатурою з українським шрифтом, власною фантазією та науковим ступенем доктора історичних наук.
З переплетінь гоголівського магічного реалізму зі стокерівським містицизмом та психологічною напруженістю народився у вже далекому 2002 році готично-історичний роман донецького письменника, що презентував нові межі сучасної українськоі літератури.
Авантюрно-містичний твір, в основу якого покладено події 1914, 1920, 1926, 1933, 1943, 1949 років, розкручуючи дзигу історії, віддаляючись та знов повертаючись до років громадянської війни, звертаючись до історичих документів та перемежовуючи динамічні події епістолярієм польських панків, переміщує читачів у альтернативну реальність, де існують таємні організаціі окультистів, збудовано Храм Жаху, волинськими лісами гуляють місцеві рядові-вовкулаки, а тягнеться весь цей кривавий ланцюг ще з подій Коліївщини.
Для писемницького дебюту "Басаврюк ХХ" видається таки досить цільним твором, який виринув з озер сліз, виплаканих над тривалою братовбивчою війною, нездобутою незалежністю і пекучим болем нескореного патріота, що вірить у існування раю для украінців, проте на весь час у читача на обличчі застигає іронічна посмішка. І справа навіть не у перенасиченні роману апокаліптичним світовідчуттям, а у тому, що такий сюжет більше пасує американському бойовику, пройнятому безглуздим героїзмом, сценами бійок у жанрі екшен та надмірним патріотизмом, що здатен відгукнутись у душі лише бездумного глядача.

А в цілому це реквієм минулому, що видається лише жахливим сном.

А може, це мене на шматки розніс гарматний постріл? А козаки продовжили війну, яка завершилася по-іншому. І всі ми вже колись загинули, тільки не знаємо про це, бо смерті немає, а є тільки інша історія. Тому ми ніколи не знайдемо спокою, поки не відшукаємо свій втрачений шлях.

Книга просто не моя. Я звичайно розумію, що вервольфи, окультні організації, вся нечисть є алегорією до лих, що спіткають український народ. Але мені неприємно читати таке:

Вогонь згас, у темряві за вікном завивав вітер. В кімнаті нічого не було видно. З кута, де спав Зозуля, доносилися моторошні звуки — здавалося, що там собака гризе кістку. Я нахилився над комином і сунув туди суху гілку. Мерехтливе полум'я освітило кімнату, і я побачив Петренка, який, сидячи над тілом Зозулі, гриз його горло. Упир зупинився і повільно повернув голову до мене. Все підборіддя, шия і груди його були залиті кров'ю. Мене наскрізь прошив божевільний зосереджений погляд.

Після такого хочеться пошвидше дочитати, закрити книгу, й ніколи не повертатися до неї, й не згадувати про що вона.