Так, але

Я дуже багато чула про цього автора. І колись пробувала вже його читати -- обрала тоді роман "НепрОсті" . Знайомство, якщо чесно, не склалося. Проте з цією книгою все було набагато краще.

"Так, але..." -- це збірка есеїв. Я загалом люблю читати публіцистику українських авторів, бо це дозволяє побачити той реальний світ, у якому теж живу, очима цих авторів. Можна посидіти, подумати, з чимось погодитися, а щось заперечити. Це ж ніби вести уявний діалог з цією людиною.

Під час читання часто виникала така ситуація, коли я ніби подумки відповідала авторові. Наприклад, тут є одне есе під назвою "Почуйте наші душі". Автор говорить, що з того часу, як почав гуляти містом з дитячим візочком, почув багато цікавих розмов. І я одразу подумала: "Це ж те саме, що їхати в тролейбусі". Тоді люди теж якось не соромляться голосно говорити по телефону чи з сусідом поруч.

Тепер я знаю купу різних цікавинок. Довідався, що одна дівчина має чудесного у всіх відношеннях хлопця, але її вже закумарило, що при зустрічах він завжди веде її до своєї хати, і вони або п’ють чилійське вино у кухні, або дивляться якийсь фільм, або просто лежать на ліжку, а їй вже так хочеться вийти з ним кудись на люди. Натомість один чоловік жалівся, що він «питався йому щось об’яснити, але то таке село, шо капєц».

Під кінець робочого дня усі робітники усіх цехів готувалися до того, щоби щось вкрасти і винести. На прохідній працював посилений контроль. Несли спирт у гумових причандаллях і пачки дріжджів, яких не було у вільному продажу. Щось у них забирали, щось лишали. Дріжджі з нашого заводу продавали підпільні спекулянти довкола базару. Ми також навчилися красти. Але мудро, бо серед нас було кілька майбутніх медалістів і переможців республіканських олімпіад. Фестіна лєнте, казали вони, спіши помалу. Ми просто перекидали у траву і бузину через задній паркан дві-три в'язки фляшок. У цілком легальних пунктах прийому склотари фляшка коштувала дванадцять копійок. Навіть на кількох було досить. Так ми вивчали основи соціалістичної економіки. Роботяги зневажливо називали нас гнилою інтеліґенцію.

Загалом, якщо ви хочете провести спокійний вечір за вдумливим читанням, то ця книга -- чудовий варіант.

А ви любите історії з минулого? А зберігаєте речі? Можливо навіть ходите по базарчикам, де на цератах розкладені годинники, фотокартки, листівки, монетки і чашки, у деяких з них немає ручки, десь орнамент стерся? Ви приїжджаєте до бабусь і дідусів та знаходите старі крісла, журнали, іржаві велосипеди на піддашші? А може глеки, у які наливали вино в погрібі? Або дерев'яні бочки, з яких у дитинстві їли мочені помідори чи хрумкі огірки? Ваша пам'ять пахне сторінками книжок зі старої шафи, де корінці розтріпалися, але на пам'ять знається, що там? А може постіллю з ромбом і білотканою вишивкою, що лежить на верніх полицях, перемежована з лавандовим милом? Або ранковим покосом, де на траву випала роса і стелиться туман, через якийс сонце схоже на ліхтар за матовим склом? Чи все ж зимовим ранком, коли вже прокинувся, але лежиш, боячись поставити ноги на холодну підлогу і чуєш гострий, трохи кислуватий запах дров'яної печі, а з вікна видно, що затопили й в інших хатах?А чи бувало, що минуле на дотик, як хвіртка, вифарбувана в червоне, під якою носиться пес, і поки ти відкриваєш складний засув, лиже тобі пальці? А може воно на дотик як стіна малої хати чи літньої кухні, покрита побілкою, що лишає на пальцях сліди, де під навісом серпневого ранку дідо ріже траву та овочі курам на поживу? Чи як малиновий кущ, на якому висять стиглі ягоди і ти натурально відчуваєш їхній смак, хоча жодної не зірвав, бо з необережності загнав у палець колючку з гілки? Все зникає і замінюється новими роверами і вікнами, бойлерами і телефонам, дорогами, песями, людьми. Цей світ став кращим. Так.. Але?

Книги Прохаська завжди дуже філософські, терпкі, атмосферні. Завжди отримую море задоволення, коли їх читаю. Ця книга виключенням не стала. Сильна добірка філософськиї есеїв про життя, про світ, про людей навколо. Багато спогадів, роздумів, аналізів. Таке враження, ніби побувала в голові у Прохаська.

Оцінка чотири, бо, мабуть, не так сильно зачепило, як інші книги. Книга хороша, книга дає змогу з одного боку подумати над розмаїттям речей, а з іншого боку дає можливість ментально відпочити від швидкого ритму великого міста і поринути у тишу і спокій Карпат.