Энеіда

Ти знаєш, він який суціга,
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз.

"Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на морі він.

Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.

"Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш? -
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. - Чи гостей ти будеш?.."

Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
У Еолу мчалась, як оса.

Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса:

Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах:
А те шепнула сука Геба...
Юноні взяв великий жах!

І що його покійний дядько,
Паріс, Пріамове дитятко,
Путивочку Венері дав.

Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;

Еней був тяжко не по серцю
Юноні, - все її гнівив:
Здававсь гірчійший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив: