Район "Д"

Вот такие зарисовки из жизни я очень люблю. Это как глоток свежего воздуха в жаркий день. Правда жизни. Неприглядные, не приукрашенные истории из жизни простых людей. О золотом времени черкасского района и о лихих 90-х. Чёрное тут называют черным, белое - белым. И даже серому не придают лишних 50 оттенков. А что поделаешь, если жизнь такая...
Такие книги хочется читать запоем. Но некоторые историй цепляют на столько, что читать дальше нет сил. Тяжело, потому что это правда.
Мне очень понравился язык автора. Очень приятный, чистый и лёгкий. Он легко ведёт за собой и ты понимаешь, что все эти истории запросто могли происходить в твоём районе, в твоём дворе.

Ця книжка пройшла через велику кількість топів та підбірок цього року, тож я просто не могла її не купити та не прочитати. Книги у Чеха вийшла просто чудова, я проковтнула її за три дні, притому, що часу на читання у мене мало. Я просто цілими днями про неї думала, та чекала вечора, щоб прочитати ще шматочок, а потім ще один.

Книга у цілому автобіографічна. Автор розповідає про своє дитинство у Черкасах, проте це все відбувається через життєві історії мешканців його та сусідніх хрущовок. Усі персонажі дуже колоритні та живі, їм усім віриш, бо ти точно знаєш, хоча б з сімейних історій, якими було життя у Союзі, та якими були незалежні 90-ті. Часовий проміжок, що покриває книга досить довгий - від початку двадцятого сторіччя та до 2014-го приблизно. Проте найбільше кількість подій відбувається саме у 80-ті та 90-ті.

Ірена Карпа у книжковому топ-7 казала, що після цієї книги жити не хочеться, бо до усіх героїв так прив'язуєшься і дуже важко переживаєшь їх проблеми. У мене ж зовсім інший погляд на цю книгу. Після неї хочеться жити, і ще більше любити свою країну, і радіти, що з цих дев'яностих вийшли чудові люди і що не дивлячись ні на що ми усі ще тут і Україна ще стоїть.

Чудова книга, обов'язково прочитайте.

Цікаво було прочитати книгу, яку написав мій земляк(я як і автор родом з Черкас), але ще цікавіше це те що я добре знаю район в якому трапились події описані в книзі. Книга наповнена місцевим жаргоном через що мені наприклад було просто її сприйняти.
Кожен розділ книги це нова історія, яка може переплітатись з іншими, але так чи інакше всі історії пов'язані з автором і з його дорослішанням, з мікрорайоном в якому пройшло його дитинство. Історії різнопланові від веселих до сумних(хоча під кінець книги було більшість сумних все таки).
Я отримав насолоду від прочитання цієї книги, хоч деякі історії мені сподобались менше ніж решта, але книга залишає хороший післясмак, рекомендую до прочитання.

Так склалося, що я не жив у місці, схожому на район Д в Черкасах. Проте це не так важливо, бо воно знайоме кожному. Окрім, можливо, тих людей, хто все життя провів у селі або приватному секторі. Але там своїх історій вдосталь — ще й невідомо, у кого вони будуть яскравіші. А райони ж ці розкидані по всіх містах, від великого до маленького, де пройшла легка рука найкращих з людей — соціалістів! Мій я знаходив в Донецькій області, куди мене відвозили майже кожного літа на декілька місяців.

Лавочки з бабусями, що роками невпинно слідкують за дотриманням моральних та соціальних норм середини 20-го століття. Стіл, де грають в лото чи доміно. Діти, що пізнають цей світ та хоч спраглі не йдуть додому, бо вже не випустять. Мізерні зарплатні. Алкоголіки досипають у кущах, бо п’яні вже о 7-й ранку втратили рівновагу й не змогли підвестися. Зламані долі. Найкращі друзі, що ти їх тепер через 20 років уникаєш. Шлюби без кохання. Журнали з телепрограмою. Ще раз алкоголіки, бо крім них чоловіків і не згадаєш. Кінець савєцкава саюза та початок чогось нового. Загалом, тяжкий період, що вплинув на всіх та що ще буде віддавати луною в наших дітях.

Я вже давно не був в такому місці, проте став наче свій в районі Д. Ця книга про все вищезгадане і більше. Вона наповнена історіями про людей, що їх знав автор та що якось вплинули на нього. Попри те, що Артем Чех пише дуже легко, читати важко, бо часи були справді страшні. До того, в пам’яті виринають власні спогади, що ти вже й не знав, що вони в тебе були. Здається, ставало краще, але війна відкинула все назад.

Зараз точно інакше хоча б через те, що всі сидять дома в інтернетах. Вже наче кіборги, бо без смартфону й не бачили життя. Росте зовсім інше покоління, про яке будуть інші книжки. Цю ж мені справді важко рекомендувати, однак її я б серед інших порадив прочитати своїй дитині, якби вона мене в дорослому віці спитала про той період. З історичних трактатів можна побачити більшу картину, але саме з особистих, людських розповідей розумієш, чому ми такі, які є.