Крыса из нержавеющей стали

Есть такие истории, с которыми надо знакомиться раньше, чем это происходит. "Стальная Крыса" - одна из таких историй, несмотря на то что я планирую в какой-то момент читать ее дальше. Здесь есть все - и харизматичный главный герой, несмотря на свою мартисьюшность, все равно вызывающий теплые чувства, и приключения, и даже боли потери, и история ученичества. Совершенно чудесный плутовской роман, написанный в жанре фантастики. За героем и его стремлением стать выдающимся преступником следить ужасно интересно, это такой своего рода вызов этому миру и его устоям, несмотря на сомнительность средств противостоять этому миру с этической точки зрения, вызывающий любопытство и интерес. Герой предстает перед нами не по годам смышленым, явно выделяющимся среди других преступников этой вселенной. Сложно что-то сказать, не заспойлерив сюжет, тем более что путь Стальной Крысы только начинается. Да будут приключения!

Слушала без особенного интереса. Вроде бы и сюжет динамичный, и на разных планетах побываем, и герою постоянно приходится придумывать хитрые планы и выбираться из передряг, но каждый раз он встречает ровно столько препятствий, сколько способен преодолеть, а мир ровно таков, чтобы он со всем справился. Например, если он прячется и ему есть чем отвлечь разыскивающих, то они решат заглянуть в его укрытие; если нет – они окажутся слишком тупы и пассивны. Никакой интриги в его ограблениях и затеях нет. Плюс у персонажа специфическая мораль, и к нему сложно привязаться. Хотя, возможно, для своего времени это был оригинальный главный герой.

Ещё книга очень напоминала «Специалиста по этике»; честное слово, я послушала две книги Гаррисона, и в обеих герой попадает на застрявшую в средневековье планету и пытается выбраться.

Правда, эта книга первая по внутренней хронологии цикла о Стальной крысе, но не по времени написания. Возможно, в ней раскиданы всякие плюшки для любителей героя и он заметно отличается от того, каким будет в следующих книгах. Может, книга написана так, чтобы удивить тех, кто читал цикл и ожидал немного другого. Но я пока продолжать знакомство с циклом не планирую.

Кране неплохое начало трилогии приквелов к оригинальному роману. Могу сказать однозначно, что мне понравилось.

Сие есть приключение в чистом его виде. Мне обычно такое не заходит, но когда не хочется ничего серьёзнаго или способного слишком сильно взять за душу, то подобные книги - это лучшее, что можно выбрать к прочтению.

Тут даже есть небольшая доля философии, что объясняет поступки персонажей: что для них приемлемо, а что нет, на что они бы позарились, а на что нет. В "Стальной крысе" лично мне этого немного не хватало. Было не понятно почему именно Джим воздерживаться от убийств, однако теперь всё встало на свои места.

Вирішила ознайомитися з класикою фантастики, хоча не впевнена, чи захочу читати далі про всі пригоди Сталевого щура. Та й наскільки я знаю, перекладених українською книжок далі ще не випускали.

Читалося приємно і цікаво, зухвалий і нездоланний Джиммі ді Гріз завжди виходить сухим з води, які б карколомні пригоди з ним не траплялися - в'язниця, переховування в будівлі фаст-фуду, відсиджування в хліві з лютими свинобразами, політ контрабандою на космічному кораблі, рабство на іншій планеті, військові операції. Він розумний, багатий, ніколи не опускає руки і готовий до нових пригод. Звичайно, розраховане це все на молодшу аудиторію, але я отримала задоволення і розважилася, читаючи цю книгу.

Якщо вийде продовження українською, я можливо продовжу читати серію.

Я и представить не могла, что книга понравится!

Объясню: человек я далекий от фантастики, а книгу купила схватив и не подумав (пролежала она с тех пор на полке с год). Собственно, прочитать решила лишь потому, что хотелось место на полке освободить, а отдавать абсолютно новую книгу жалко (да и зря деньги что ли потратила?). Тогда-то я за нее и взялась. Это был шок – а книга ведь затягивает! Я и не заметила, как прочитала её, не отрываясь, за несколько часов. До сих пор не верю, что меня так зацепила фантастика, но факт!

Очень интересная идея, завязка, ход событий. Нет монотонности: события вовремя сменяют друг друга, у меня не успевала и мысль проскочить «да закончите уже, когда там следующая сцена-то?», хотя такое бывает часто. Но не тут. Очень интересные персонажи, цепляют.

Удивлена, что нет фильма (или есть, но я не нашла?). С радостью бы посмотрела.

Книге однозначно плюс и большое спасибо за то, что определенно открыла мой путь в мир фантастики. Книге и, конечно, Гарри Гаррисону. Большое спасибо за такого замечательного книжного представителя в жанре фантастика.

Решила я окунуться в фантастику, при чем сразу с разбега в какую-нибудь классику. Да еще и в долгий-долгий цикл. Главный герой - великолепный (это нам уже аннотация говорит) Джим ди Гриз. И всё его великолепие мне постоянно хотелось воспринимать скептически, потому что очень уж он сам в этом уверен, и слишком сильно нам это доказывает автор. Это привело к тому, что вместо того, что бы влюбиться в бравого воришку, у меня не получилось даже переживать за него. Хотя опасности ему грозили совсем не детские - то тюрьма, то смерть, которая ведь и вправду настигла. Занимался рукопашным боем с учителем физкультуры - разве это гарант того, что можешь раскидать в разные стороны десятки охранников? Мне больше нравилось, когда Джим выпутывался с помощью своего нестандартного мышления, а не грубой силы (представили семнадцатилетнего мальчишку?) или вдруг, о чудо, возникающей из ниоткуда отмычки. Но, это больше придирки, ведь в целом книга очень приятная, увлекательная, легко читается. Очень импонирующий Слон, который получился куда более живым, и юмор, который заставлял смеяться в голос.

У дитинстві хтось мріє стати космонавтом, хтось - художником, а Джиммі ді Гріз уявляє себе у майбутньому професійним злочинцем. «Народження Сталевого Щура» - це перша за хронологією книга з циклу про галактичного злодія Джеймса Болівара ді Гріза. Не люблю оцінювати якусь одненьку книгу з циклу, бо прочитавши всього одну - ще не маєш чітко сформованого повного уявлення про всю сагу, та грець з ним.
Чесно кажучи, книжка не викликала в мене нічого, крім іронії та саркастичних коментарів. Головний герой тільки те й робить, що планує втечу, втікає, планує крадіжки, влаштовує втечу іншого злочинця, втікає разом з ним, втілює (завжди!) успішно свої плани у життя, планує, планує і ще раз планує! І абсолютно все здійснює за планом, з точністю мало не до секунди. Ради всього святого! Невже хоч щось не можна зробити експромтом? Майже постійно повторюються авантюри з чітко продуманим планом і без каплі імпровізації. Це встигає так набриднути за перші 100 сторінок. Увесь він такий розумний і хитрий, а всі інші, хто його оточує - дурні, нездари і лузери. У цьому плані Джиммі – трохи нарцистичний пареньок. І якщо спочатку це йому прощаєш, (як Шелдону, коли той стає зарозумілим і занадто вже блищить розумом), то з часом це починає дратувати.
Дещо розчарована, бо чекала чогось більшого, більше фантастики, космічних подорожей, неймовірних досягнень у техніці, надзвичанйих людей-нелюдей, дивовижних тварин і т. п., і т. д. Облом. Трішки цього є, але зовсім трішки і невиразно прописане, але основна увага - на аватюрах, "провернених" Джиммі і його крутості, тобто сукупності таких рис як розум, кмітливість, впевненість у собі, вміння застосовувати і розвивати свої здібності, усвідомлення своїх переваг над іншими... Цей список можна продовжувати. Якщо коротко, Джиммі ді Гріз - крутий. Вкурили? Спочатку це навіть подобається: ммм, поганий хлопець. Подобається те, що він «не такий, як всі», не такий, як всі ті люди з телячими очима; що йому мало того спокійного, розміреного життя, яким живуть інші, і він невтомно шукає пригод на свою гепу. Але дуже скоро це набридає. Набридає ця його самовпевненість, ті його звернення до самого себе… Джиммі, самовпевнених придурків ніхто не любить. Симпатія до головного героя зникає так раптово, як і з’явилася.
З кожним наступним розділом книжка починає дратувати все більше. Особливо з появою Слона – гладкого типа, який напрочуд швидко стає авторитетом для нашого юного злочинця – завдяки прочитаній інформації про його афери. Персонаж асоціюється в мене з хрещеним батьком. Такий собі крутий, гладкий, старий мафіозі у відставці. У нього є своя філософія про злочинців – в його уявленні злочинці – це наші «благодійники», ті, на кому тримається фундамент суспільства. Походу, старий страждає на старечий маразм. Чесно намагалася проникнутися цієї «філософією». Ну, але що за нісенітниці?! І якщо він такий неперевершений злочинець, якого ні разу не зловили, то як же так виходить, що після першої ж його появи у творі, він-таки бац! - і зловився. Наче просто сам Бог так захотів, у цьому контексті – Гаррісон, якому необхідно було щось таке втнути для подальшого сюжету. Всюди бачиш руку Автора, якої не повинен би був помічати. У хорошій книжці тільки дивуєшся непомітній присутності автора, як гарно, а інколи просто геніально створений сюжет. У Гаррісона сюжет – це ланцюжок так-сяк склеєних подій, які багато в чому повторюються.
Коли читаєш справді цікаву книжку, то навіть не помічаєш, як швидко з нею минає час, не хочеш, щоб вона закінчувалася, і, водночас, не терпиться дізнатися кінець. Коли я читала цю книгу, час ніби зупинився (не в кращому значенні). Хотілося чим швидше дочитати книжку, щоб нарешті її відкласти. Тут її проста мова і структура мали би прийти на допомогу – книга дуже зручно розбита на невеличкі розділи, які плавно переходять один в одного. Але навіть незважаючи на це, опис дій головного героя так детально наведений, що стає нудно, а читати деякі діалоги просто неможливо без в’їдливих коментарів. Я, проте, не полишала надій, що ще з’являться цікаві персонажі чи сюжетні повороти, але, на жаль, дива не трапилося.
Якщо давати об'єктивну оцінку,то це справді хороша книжка як для жанру авантюрного фантастичного роману та бойовика. Просто не моє. І аж ніяк не через те, що я дівчина. Пам'ятаю суто "дівчачі" книжки, які залишили по собі взагалі тільки негативні враження, тому нічого хорошо я про них сказати не можу і нітрохи не поділяю того захвату, який вони викликали в інших особин мого племені - це перш за все "Осіннє рондо місячної ночі" А. Рогашко і "Щасливі люди читають книжки". Гарні назви, гарні обкладинки, нудотний зміст. Читати з пакетом, тазіком чи відром поруч себе. Читати їх - наче їсти зефір або щось інше не менш нудке. Більш ванільних, кавових книжок я ще не читала і, сподіваюсь, більше не прочитаю. Після цих "екземплярів", стараюсь більше не вестись на гарні обкладинки, які б не були знижки на книги, оправлені в них. Поки що успішно оминаю таке чтиво. Щодо серії про Сталевого Щура, то була би я хлопчиком середнього шкільного віку, то неодмінно захоплювалася би крутістю Джиммі ді Гріза і його пригодами. Але корабель відплив вже так років 7 тому)
Жанр твору визначила для себе як новітній пікарескний роман. Не дуже подобались читати про пригоди і хитрощі минулих злодіїв, не подобаються і сучасні. Розумний керується принципом – «не подобається – не читай». Але тільки не я xD, звикла до примусових читань і наївно впевнена, що з кожної прочитаної (повністю!) книжки виносиш хоча б щось для себе. Тому не можу просто так закинути книжку, як би вона мене не дратувала (герої, стиль, фабула...), тим більше коли вона про всевітньо відомого персонажа – Сталевого Щура і авторства не кого-небудь, а Гаррі Гаррісона.
Цю книгу вирішила записати біля пункту "Книга, дія якої відбувається в майбутньому". Але що це в біса за майбутнє, в якому такі слабкі системи безпеки? Де розвинені технології? Ех… повне розчарування. Фантастики як кіт наплакав. Сумніваюсь, що в мене ще прокинеться бажання читати наступні книги циклу.

Эту бы книгу, да пораньше мне прочитать! Сейчас книги про Робин Гудов воспринимаются уже не так, как в юном возрасте. Может быть, поэтому главный герой у меня особой симпатии не вызвал - молодой паренек, которой искренне считает, что он самый умный, а потому самая подходящая для него профессия - профессия преступника. Естественно, любой профессии нужно обучаться (будь ты хоть трижды умник), поэтому главный герой ищет для себя достойного наставника. В "Рождении Стальной Крысы" много приключений, сюжет развивается стремительно, присутствует юмор. Язык книги простой, и читается она очень быстро. Это что касается плюсов книги.

Главный герой обладает определенным обаянием, в-основном, за счет непробиваемой уверенности в себе и колких комментариев, которые он отпускает по поводу происходящих с ним событий. В свои 17 лет он много знает и умеет - он и хакер, и механик, и слесарь, и мастер перевоплощений, наверняка еще и крестиком вышивать умеет. Вот только иностранных языков не знает, но, конечно, выучит их в кратчайшие сроки. Соответственно, любую возникающую проблему он решает на раз-два. Вот эта легкость к концу книги начинает приедаться - ничего не могу с собой поделать, люблю, когда автор постоянно подкидывает своим героям серьезные проблемы, чтобы те надолго не расслаблялись.

Много хорошего слышал о серии книг про "Стальную крысу", юного гения преступного мира. В целом, могу сказать что книга неплохая. Написана в основном для подростковой аудитории. Если вы хотите приучить своё чадо к художественной литературе - "Стальная крыса" идеальный вариант. Книга читается очень легко и непринуждённо ( именно легко, а не на одном дыхании, это не одно и то же). В ней мы узнаём историю 17-летнего юноши с далёкой планеты, который решил, что не хочет быть фермером. А хочет построить карьеру преступника и путешествовать по другим планетам.

Юноша обладает выдающимся интеллектом и смекалкой. Чательно планирует свои операции и умеет выпутываться из самых безнадёжных ситуаций. И уже в первой книге серии нас ждёт первое путешествие. То что нужно для подростков.

Однако. С точки зрения художественной составляющей книга довольно слабая. Во-первых, в книге практически полностью отсутствуют жестокость и драматизм. Я, конечно не любитель жестокости, но надо понимать, что если ты пишешь книгу о преступнике, то и условия должны быть соответствующие. А то получается какая-то ваниль.

Во-вторых, слишком наивные персонажи, особенно сотрудники правоохранительных органов.

В-третьих, мир. Вселенная серии прорисована крайне бедно, нет чёткого представления о системе власти, экономике, количестве миров (планет), каждая планета живёт по своим законам. Описания миров так же хромают на обе ноги: абсолютно нет представления о планете (вулканическая или пустынная, бывают ли песчаные бури, или может другая гравитация). И если в первой книге это ещё терпимо, то в последующих начинает откровенно бесить, так как вы просто не можете отличить одну планету от другой.

В-четвёртых, романтическая линия полностью отсутствует как таковая. Не считая мимолётных встреч с женским полом.

Итог: книга легко читается благодаря постоянному действию, нет моментов застоя. Отлично подойдёт, чтобы скоротать время. Однако эмоциональная нагрузка равна нулю, и вряд ли вспомните об этой книге через пару месяцев.