Феміністки не носять рожевого та інші вигадки

Я довго сторонилася цієї теми. Спочатку не вистачало знань, пізніше не хотілось лізти в суперечки (які ще й досі ведуться без кінця і краю). Але "Видавництво старого лева" знов спонукало до дій.

"Феміністки не носять рожевого" це збірка есеїв відомих жінок, кожній з яких Кертіс запропонувала написати щось від себе на тему фемінізму. Вони погодилися і через ці сторінки передали свій досвід, підтримку і солідарність. Ці історії викликають цілу бурю емоцій. часом вони смішні, часом обурливі, а то й страшні. І, звісно, варті уваги.

Проте, скільки б я не писала про те, яка це важлива книга, не можу не додати ложку дьогтю. Моя мама каже: "Що занадто, то не здраво". Читаючи цю книгу (та й у розмовах на цю тему) чачасто згадувала цей вислів.

Я підтримаю права жінок. Розумію, чому вони вимагають гендерної рівності, але повсякчас помічаю, що дехто пеоебільшує... Складається враження, що вони хочуть не рівності, а більшого, ніби жахають помститися чоловікам за всі ті роки, коли жінки вимушені були мовчати. Тож тепер, маючи право голосу, деякі пані почали інформаційну війну проти чоловіків. Усіх чоловіків. Але ж чекайте! По перше, і серед тої частини людства є гідні представники. По друге, ще трошки і дійде до абсурду. Я не здивуюся, якщо почую, що хтось вимагає щось типу "носити чоловічу білизну, бо вони ж носять, а чим ми гірші?!", і чхати, що це тупо і не зручно. Кафка знайшов би, що сказати...

Я погоджуюсь, що нині у світі ще є над чим працювати у плані фемінізму. Погоджуюсь, що статистика сумна і серед людей багато сексистів та інших дурнів. Але ж не потрібно опускатись до їхнього рівня! Я вірю, що у боротьбі за свої права жінки збережуть здоровий глузд і не дійдуть до того, щоб обмежувати права інших.

Отож, книжки читайте, а свій розум майте (слова когось із великих).

Книга з найбільшою кількістю стікерів - закладинок за останній час. Неймовірна, потужна, сильна, місцями важка. Підручник, який розповідає що таке насправді фемінізм, але не шляхом сухих визначень і статей а через реальні історії жінок, що напряму причетні до цього явища. І зачепили мене майже всі історії, хоча я ніколи до цього не вважала себе феміністкою. Більш того - мейнстрімність даної теми мене шалено дратувала. Але - там таки є смисл. Майже кожна дівчина зустрічалася з цим у своєму житті - "Ми не візьмемо вас на роботу, бо вам скоро в декрет іти", "Ох, яка киця пішла, хочеш мене?", "Баба за рульом хуже обізяни", "Женщіна - твій празнік 8 марта", "Ви нам не підходите, бо у вас не модельна зовнішність" і все в тому ж дусі. Жінки хочуть не боятися, жінки хочуть мати вибір, жінки хочуть просто нормально жити. Ви вважаєте, що і так все ок? Тоді чому не має жодного священика -жінки? Ба більше - під час місячних жінкам навіть в храм не можна заходити, адже вони "не чисті". Коли ви їдете за кермом, абсолютно по всіх правилах то вас точно ніколи не ображають і не бібікають в слід? "Мій фемінізм починається з любові. Я впевнена, що якби дівчат вчили пишатися, що вони дівчата, а хлопців вчили розуміти, що бути дівчиною - це теж класно, світ був би зовсім інший" Феміністки - це не агресивні баби, що ненавидять чоловіків (хоча звичайно ж трапляються і такі). Це кожна звичайна людина (і чоловіки - феміністи теж є), яка просто прагне до життя без дискримінації. "Вона має голос. Якщо ти його не чуєш, то, напевне, заголосно говориш."

Жінки повинні:

• ходити на підборах
• носити спідниці
• вийти заміж
• бути красивими
• бути стрункими
• готувати
• народити дітей

Насправді ж , жінки дійсно можуть це робити, якщо хочуть, але нічого з цього переліку ми робити НЕ ПОВИННІ!!! І мені сумно від того, о про це досі доводиться кричати.

У цій книзі мова йде не про те, як бути ідеальною феміністкою. Вона про те, чому фемінізм необхідний! На прикладі багатьох жінок у різних країнах та в різні часи, і чому рівність - це все ще далека мрія майбутнього...

Эта книга - не учебник и не руководство к действию. Кое-какие разъяснения и наметки здесь найти можно, но вообще она не предназначена для того, чтобы кого-то на что-то вдохновлять.
Эта книга - сборник личных историй очень разных женщин с разных краев света. Историй о том, что такое для них феминизм, историй о столкновениях с патриархальными представлениями и предрассудками, историй о том, как женщинам тесно и душно в рамках своей женской социализации, предписанной обществом, и о том, как каждая из них старается это превозмочь.
Тут много разных имен, в том числе всемирно известных женщин, и много мнений. Встречаются рекомендации литературы и ссылки.
В целом почитать было интересно, это почти как послушать рассказы вживую, но книжка на один раз даже для сторонницы любого из современных феминистских течений, на мой взгляд, перечитывать вряд ли захочется.

Много воды и размытых фраз «я столкнулась с патриархатом» или « я страдала от патриархата», но конкретных примеров мало. Мало деталей. Непонятно. Вроде и много эссе, но информации толком нет. Есть и стоящие, которые западают в голову. Идея отличная, но еще на 5-6м сочинении становится понятно, насколько разные менталитеты и как по-разному мы воспринимаем мир. Утрированы и надуманы, как по мне(!) многие ситуации и откровения вроде «моя вагина выглядит не так, как у других и меня это беспокоит» мне не ясны. Возможно, кому-то это будет ближе.

Эта книга является сборником эссе, где женщины с разных стран мира рассказывают истории, как они сталкивались с гендерным неравенством, как они пришли в это течение, а также истории людей, которые стали напрямую бороться с несправедливостью.
Книга вызвала двоякие впечатления. С одной стороны, я думаю, некоторым она поможет принять себя и повысить самооценку, почувствовать значимость; другим же развенчать мифы о феминизме, как таковом. Однако, с другой стороны, книга не совсем соответствует названию, так как многие стереотипы в книге какие-то завуалированные. Плюс к тому, здесь феминизм указан, как некая сборная солянка после которой течение уже становится не борьбой за права женщин, а борьбой за всё подряд.
Читать моментами было скучно, порой - очень интересно, так как здесь истории из реальной жизни. Также интересно узнать, как разные женщины воспринимают феминизм.
Отдельное спасибо за то, что в конце книги есть краткий исторический экскурс в историю течения, а также маленькая подборка дополнительной литературы.

Чем только не занимаешься во время карантина.
Я очень осторожно отношусь к феминизму во всех его современных проявлениях. К примеру, Википедия выделяет более 30 (!) течений феминизма. Подозреваю, что нынешние тенденции породят ещё добрый десяток, а то и два.
Что я могу сказать наверняка - я против радикального феминизма. Когда разгневанные тёлки (да, именно тёлки) с пеной, льющейся потоками изо рта, кричат, как всё вокруг несправедливо, как ужасен мир, в котором есть мужчины, какие эти мужчины, причем все, без разбора, монстры и сволочи. Пардон, мадам, успокойтесь, давайте здраво и трезво смотреть на вещи и поговорим о реальной картине мира.
Да, женщин притесняли, иногда щимят до сих пор. Да, этот мир патриархален. Да, женщины и по сей день считаются слабым полом. Но.
Лично для меня нет универсального определения феминизма. Собственно, одна из здравых идей этой книги была именно о том, что у каждой женщины свой, уникальный феминизм. Он напрямую зависит от опыта, личной истории каждой женщины, которая причисляет себя, напрямую или косвенно, к феминисткам.
Мой же личный феминизм - это моя бабушка и мама, которые всю жизнь работали, добивались вершин, уважения, да чего уж там, больших зарплат. Это Диана Вриланд, уникальная и великая женщина (на вопрос "как вы относитесь к феминизму?" ответила "я не имею понятия, о чем вы говорите"). Это Хэтти Макдэниел. Темпл Грандин. Гэбриэл Хэмилтон. И все те женщины, которые направляют свою энергию, силы, знания и таланты на продуктивную деятельность и любовь к себе.