Ще не любов, але уже симпатія.
Пам’ятаю як мене зафоловила @pikaanastasiya (авторка). Прочитавши пост-знайомство, я подумала: нічого собі – лауреатка премії «Смолоскип» і «Коронації слова» (престижні літературні конкурси)! Пізніше виявилося, що вона багато подорожує, працює зі ЗМІ в українському парламенті, її Зефір майже вкрав моє серце, а пости Насті я завжди читаю до кінця, бо захоплює. Щоправда, увесь час я підсвідомо очікувала, що має вийти збірка. Бо інакше не могло бути – хоч і не усі видавці виявилися прозорливі – Анастасія любить слова, впорядковуючи їх так, що кожне на своєму місці.
І ось, мій примірник. Ще пахне друкарською фарбою. Знаючи, скільки зусиль вартував пошук шрифтів та ідеального варіанту обкладинки, затвердження ілюстрацій і усі нюанси, про які читач може не здогадатися, починаєш ставитися до книги дійсно як до результату клопіткої праці.
До речі, купуючи книгу ви гарантовано отримуєте у подарунок закладку та стікери з ілюстраціями. Стікери – це дуже класний хід, бо, навіть якщо ви і не фанат скрапбукінгу і не колекціонували наліпки у дитинстві (раптом є такі), то у вас може промайнути думка: «Кенгуру? До чого тут кенгуру?» (так було зі мною, бо різдвяна наліпка цілком канонічна, загадкова жінка-незнайомка прекрасна – ти якось ще не читаючи, можеш попередньо прогнозувати сюжети. А потім раз, і кенгуру)
Думаю, усі зрозуміли, яку історію я прочитала першою. І так, можна читати у будь-якому порядку :) Загалом у книзі вміщено 24 історії – це короткі нариси, оповідання та новели, написані авторкою з 2010 по 2018 роки – найцікавішіі найатмосферніші твори того періоду, на думку Анастасії.
Крім історії «Сумка кенгуру», що змусила мене посміхнутися, прочитала «Supermercado Island» – історію про острів-супермаркет і вона мене дійсно вразила. Ідея про умовний магазин, де можеш дозволити усе, що забажаєш, попри закони простору і часу, ніби проста, передбачувана, як-то кажуть, «на поверхні». Однак Настя талановито її обіграла, бо складно відірватися. Майстерність оповідача тут майже як любов фотографа до деталей, тільки на світлинах підкреслює фактуру інтер'єру, лінії тіла моделей, драпірування одягу гра світла, а тут – слова і впізнавані переживання.
Прочитавши усі «Історії, які ніколи не закінчуються» (гарний оксюморон, еге ж?) впевнилася у думці, що Анастасія Піка – автор, який дає спонуку мислити і уявляти, а це важливо і не повсякчасно.
Мені імпонує, що історії, написані у різні часи, не пов’язані якоюсь глобальною темою, яка б прошивала сторінки червоною ниткою, але при всьому цьому то тут, то там є якісь спільні моменти: у двох різних історіях згадується мрія опинитися у сумці кенгуру, музика (тут і саксофоністів слухаємо, попиваючи вино, і британського діджея Діна Кларка за пультом), а ще Київ – він тут майже всюди, причому не лише Андріївський узвіз у «Поверненні Тетісу», а і парк Шевченка, і околиці ранніми сутінками. Єдине, що впізнаване без географічної приналежності – районна поліклініка (про ці митарства теж є окрема розповідь). Атмосферна оповідка «Різдво у Миргороді» просякнута домашнім затишком, а «Долар для мами» ніби нагадує, що зовсім скоро важливе травневе свято – День матері.
Усе це доповнили ілюстрації Анастасії Дачко: апокаліптичний Київ, Лукашенко і серце для «Як мене залицяльник здивував» - мої улюблені :)
Інколи історії з деяким шармом притчевості, а подекуди – з наївністю чи здивованістю від тих чи інших проявів навколишнього світу. Однак вони дійсно затягують. Зовсім як стиль плавання з обкладинки – кроль (його обирають у змаганнях вільним стилем). Ти повільно занурюєшся у історії, поки ті не поглинуть тебе.
P.S. Якщо ж ви любите журналістику, подорожі та собак, але не підписані на Настю - виправляйте це! ;) Вона встигає займатися живописом, захопливо писати про кіно, мистецтво і літературу, а ще культурно-політичні замітки про журналістський досвід, подорожує з чоловіком і веде кілька планерів (то взагалі окремий вид мистецтва).
20 понравилось
