Unsere Seelen bei Nacht

Ще одна книга про старість — прекрасна „Наші душі вночі” від Книголав. Двоє людей розуміють, що старість — не вирок, і вирішують проводити ночі разом. Просто щоб було з ким погомоніти перед сном, щоб було кого потримати за руку в темній кімнаті. Обом їм уже під 70, і практично всі мешканці їхнього маленького містечка, а також їхні діти, обурюються, як в такому віці вони можуть бути такими безвідповідальними. Натомість Едді з Луїсом усіма силами відстоюють свій вибір, своє право бути собою, адже коли, як не зараз, коли життя уже майже прожито, дати собі свободу і нарешті звільнитися від пут.

Книга чарівна, як і її обкладинка — проста на перший погляд, вона виявляється значно глибшою, ліричною, ніжною і пронизливою. Здавалося б, простенька історія, складена майже суцільно з діалогів, але читаючи, відкриваєш у ній шар за шаром. Про те, як важливо дати собі свободу. Про те, що дорослі діти часто бувають дуже жорстокими до своїх батьків, не допускаючи навіть думки про їхнє особисте щастя. Про те, що старість приходить, але ніхто не зобов’язаний зустрічати її на самоті. Про вагомість простих розмов уночі в ліжку, які можуть змінити життя. Про те, що багато труднощів можна пережити, якщо тобі є кого потримати за руку.

А ще — це прекрасне у виконанні видання. Обкладинка зачаровує і гіпнотизує. Книга у суперобкладинці і навіть із закладинкою, хоч і невеликого об’єму. Збентежило тільки декілька моментів перекладу: коли раптом у тексті з’явилися „маршрутка”, „надіти“ і „внук“. Але загального враження це ніяк не зіпсувало. #книголав — це любов в перекладу: коли раптом у тексті з’явилися „маршрутка”, „надіти“ і „внук“. Але загального враження це ніяк не зіпсувало. #книголав — це любов.

Книга про те, над чим, мабуть, доволі рідко задумується більшість із нас – про старість. Двоє людей похилого віку не захотіли відмовлятися від свого бажання стати нарешті щасливими. Вони вирішили, що ні старість не може стати їм на заваді, ні плітки оточуючих мешканців маленького містечка, ні навіть осуд власних дітей. Вони прожили кожен своє складне і проблемне життя, від якого позалишалися і скелети в шафах, і рани на серці. Тож все, що їм потрібно зараз, на схилі віку – це нарешті просто побути поруч, щиро поговорити, тримаючись за руки, та спати не в самоті й не у холодному ліжку. І ви помиляєтеся, якщо подумаєте, що героям отримати бажане вдасться легко, а триватиме їхнє щастя довго… Недаремно книжка називається «Наші душі вночі», бо вона саме про душі, і зовсім не про тіла.

Вы любите истории о любви? Если да, то этот роман для вас. Только он не о томной любви прекрасной девушки и принца с загорелым торсом. Это роман о любви двух пожилых людей, которые так отчаянно хотят тепла, которое у них когда то было.
Задумывались ли вы, когда нибудь, о будущем? Что вы будете делать, когда вам исполнится 70 или 80?
Кент Харуф замечательный американский автор, который писал преимущественно о маленьких городках. Это то, о чем он знал не понаслышке, потому что сам вырос в таком провинциальном городе. Так и «Наши души в ночи» не стал исключением, а лишь подтверждением мастерства автора.
Это история о двух людях, потерявших своих супругов много лет назад.
Вот так просто, в один летний вечер Эдди Мур предлагает своему соседу Луи спать вместе. Нет, вы не подумайте ничего плохого. Просто спать, болтать, в общем, наслаждаться обществом друг друга. Для Луи это из ряда вон выходящее предложение, не укладывается в голове, и он долго не решается принять его. Но все же, дух авантюризма берет верх и в одну из ночей он появляется на пороге ее черного входа с пижамой в руках.
Двое, уже совсем не молодых людей, боятся общественного мнения и осуждения со стороны. Это и не странно, когда вы живете в провинциальном городке Холт, на окраине штата Колорадо. В таких, маленьких городках все знают все друг о друге.
Но отважная пара, не сдалась под натиском окружающих, и смело, ходила в центральное кафе и гуляла по парку, держась за руки.
Но больше всего их сблизил внук Эдди. Мальчик тоже был по-своему одинок. В лице бабушки и ее нового друга он нашел поддержку и понимание. Но позже, когда отец мальчика, узнал о ее романе с соседом, забирает внука Эдди домой и не разрешает с ним видеться, пока Эдди встречается с Луи.
Могли б вы представить, что такие страсти творятся в жизни у людей немного за 70?
Этот роман покорил сердца многих людей, за что и был награждён званием «Лучшая книга года» такими крупными изданиями, как The Boston Globe, St. Louis Post-Dispatch и The Denver Post.
Вот и я не осталась в стороне. Этот роман не просто о престарелой паре, этот роман о страхе и храбрости. О жестокости, уже взрослых, детей. О привязанности и дружбе. Он о людях, которые, не смотря на свой возраст, в душе остаются детьми.
Так что, если ищите вдохновения или боитесь старости, то после прочтения этой книги, в душе останется очень приятное послевкусие, и вы точно будете знать, какую авантюру стоит совершить, как только вам стукнет 70.
P.S. А обложка это просто чудо, когда я ее впервые увидела, поняла что это эта книга для меня.

Як би ви повели себе в даній ситуації? Вам вже за 70 і ви зовсім самотній. До вас приходить сусідка, також самотня, і пропонує разом спати. У мене, мабуть, дар мови відняло б. А саме так починається ця історія. У книзі порушуються проблеми непорозуміння поколінь і осуду суспільства. Оскільки містечко маленьке, головні герої розуміють, що зовсім скоро про їхні нічні походеньки стане відомо всім. Але яка різниця, якщо такі зустрічі приносять їм задоволення? Загалом, досить непогана книга, читається легко (можна подолати за вечір, але я смакувала 3 дні). А ще ця обкладинка… Це любов з першого погляду. Це найгарніша книга на моїй пам’яті.

Книга про самотніх людей похилого віку. Луїса і Едді.
Читати краще самотнім, одиноким, а ще краще - ДЛЯ ЛІТНЬОГО ВІКУ.
Дуже нудно. Одна і та сама проблема…
Автор товче в ступі ту саму тему раз за разом.

• Неможливо все залагодити.
• Ми завжди хочемо. Але не можемо.

П.С. Єдине, що потішило - хоч якийсь сюжет в кінці…
Бо цікавих подій – взагалі не відбувалося…
Так - вони кинули виклик суспільству…І ЩО???? Треба кучу премій давати?
П.П.С. НЕ МОЄ. НЕ ЗАЧІПИЛО.

"Наші душі вночі" - це неймовірна історія про почуття двох літніх людей, котрі заполонили один одним свої самотні життя; про непорозуміння між дітьми та батьками; про те, як важливо не звертати уваги на думки оточуючих, а робити тільки так, як ти вважаєш за потрібне!

Багато років тому Едді Мур втратила чоловіка, а Луїс Вотерс - жінку. Їх діти вже давно повиростали. Єдине, що об'єднує цих двох - це порожні будинки, та почуття самотності. Та Едді вирішує все змінити, запропонувавши Луїсу спати разом.
«Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. То я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти.» каже вона. І Луїс погоджується.

Плюси:

• Чарівна обкладинка, приємні на дотик сторінки;
• Глибока, повна ніжності і чуттєвості історія, котра зворушує до глибини душі та змушує переосмислити свої погляди на життя;
• Чудовий переклад.

Мінуси:

• На початку події розгортаються дуже динамічно і ти "ковтаєш" сторінку за сторінкою, але наприкінці... Наприкінці здається, що Гаруф так поспішав закінчити своє останнє творіння, що просто "зім'яв" усе докупи... Ось ще Едді та Луїс у Денвері. Вони щасливі разом і просто насолоджуються життям, але вже через декілька сторінок... Надто швидко... Потрібно було дати їм ще трохи часу!

Мы рождаемся, живем и умираем. Было бы обидно так просто описать наше существование. Ведь мы забыли бы совсем, что в жизни нашей есть место для любви, мечтаний. Мы бы предали свою душу, мы бы предали себя. Для чувств, для по-настоящему живой души нет возраста, нет времени, нет границ и чужих мнений. Так мало мы себе позволяем, руководствуясь внешними запретами и штампами. Так много определяют в нашей жизни правила и нормы.
Хорошая, добрая книга, с добротным и легким слогом. Символичное название книги отражает действительность: днем ты соответствуешь, ночью пробуждается душа. Простая и понятная история двух уже немолодых героев, о личной драме каждого из них.

Впервые прочитав описание этой книги, я подумала вау, какая неординарная идея - любовь между пожилыми людьми, зародившаяся на закате лет. Ведь мы привыкли, что все истории любви в большинстве своём о молодых и красивых. Здесь же герои кажутся такими уязвимыми и милыми в своей эмоциональной наготе, с каждой ночью всё больше приоткрывая друг другу дверцу своей души.

В книге поднято очень много важных тем, таких как сожаление о прошлом, принятие своих ошибок и своей старости, страх осуждения, и многие другие.

Однако, чем дальше продвигался рассказ, тем меньше просматривалась изначальная задумка автора. А концовка и вовсе разочаровала меня полностью. Как по мне, она обнулила саму идею книги. И тем не менее, ставлю 4 из 5 за нежность, которой я прониклась к героям и за мысли на которые они меня натолкнули.