Аптекарь

Бо слово — не цвях, а ртуть. Воно живе й рухливе. Торкніться кульки ртуті, і вона враз розпадеться на безліч дрібніших, і так без кінця. Візьміть слово на язик, покатуляйте його, посмакуйте, спробуйте на зуб, і воно вам теж відкриє безліч прихованих сенсів.

Життя складається із запитань і відповідей, із запитань і відповідей, і в кожному запитанні, яке народжується в людині, уже сидить зародок відповіді, а в кожній відповіді сидить зародок нового запитання. І так за колом, за колом. Але кінець настає, коли звучить відповідь, у якій нема цього зародка нового запитання. Така, знаєте, гола думка, проста, як підошва. Отоді певний знак, що настає гаплик.

У непрозорій пітьмі ночі розчиняється все: тривоги і почуття, крик і самотність, розпач і біль — вона по вінця наповнена каламуттю і прохолодою, що осідає на дно, аж допоки невидимі руки крізь марлю процідять ніч, і очищений ранок опаде білим туманом на місто.

Кожна людина є кимсь, але в кожному житті вона інша, а якою є насправді — невідомо. І хоча живе багатьма життями, але це завше одна і та ж людина. І не має значення, яким чином вона здобула нове тіло.

Це жінки попридумували сонники, що є насправді закодованими священними книгами, в яких вони шукають відповіді на свої запитання.

Деколи нам видається, що ми також кидаємо жінок.  Але це тільки запаморочення марновірних. Ми ніколи не здатні покинути жінку з власної волі, це трапляється тільки за бажанням жінки, яка нам навіяла такий рішучий намір.

Отак живеш, живеш і не знаєшь

Взагалі, любов — це дика примха, це покара Господня, котру мусимо нести невідь за які гріхи.

Дивитися на світ очима жінки — це часом потішно. Хоча й безглуздо. То однаково, що дивитися на світ очима бджоли.