Матусин оберіг

Не чекала, щоб аж так мене захопив сюжет. Інколи на очі наверталися сльози, що для мене рідкість. Доля дівчини описана так майстерно, що інколи забуваєш, що її звати Олеся, уявляєш, що то сама Світлана розказує про своє особисте. Тут і не знаєш, що ж насправді стало оберегом для дівчини - мамині листи, гіркий досвід з раннього дитинства, краща подруга, справжнє кохання чи все ж таки листочок конюшини.Все так переплетено і автор так вдало висвітлює, що людина живе справжніми почуттями і ніяка біда, навіть війна, не знищує віру, надію і любов.

книга дуже легко читається, головна героїня це дівчина Олеся яка в сім років втратила маму, но її мама написала листи які Олеся повинна відкривати тільки на свій день народження, дівчина просто жила маминими листами, один день її батько приводи в дім нову дружину на ім'я Раїса , в неї є син Костя. Який перших днів не давав спокою Олесі. Прошли роки вона познайомилася з хлопцем на ім'я Ігор, вони влюбилися одне одного, но доля їх розлучила він поїхав на майдан до Києва, потом АТО добровольцем. Костя насильно заставив Олесу вийти за нього заміж, по вона від нього завагітніла, но завагітніла вона не по своїй волі по Костя її ґвалтував. Но вона любила тільки одного Ігора і хотіла буде тільки з ним.

Зробила собі подарунок від Книжкового Клубу: замовила два подарунки з підбіркою від редакції по дві книги сучасніх авторів в кожному.
Ця книга була однією з чотирьох.

Мова справді чудова, приємно читати. Ємоційно правдиво і гарно передано. Ідея з листами явно навіяна "П.С. Я кохаю тебе", де померший від лейкемії чоловік, слав своїй дружині кожен місяць листа, виводячи її з депресії і даруючи життя знову. Тут мати померла, походу теж від лейкемії, залишає теку з листами на кожен день народження її любої дитини. Дитині співчуваєш і в любов матері віриш, тому що автор діями показала їх взаємодію, особливо в останні місяці життя

Спираючись на свій досвід книг про життєвий досвід вигрібання морального з різного роду ям життя, різними людьми і те як їх звідти витягують чи вони самі звідти вибираються... На 40 сторінці книги розумію зараз, що не буде викарапкування - віє життевою нескінченною помийкою. Корисно таки "помийки" читати, розбирати, аби уникнути чи виправити щось подібне в своєму житті. Особливо для молоді. Тільки я не впевнена, що мені вона потрібна. Або чи мені треба її читати підряд, замість урівків тут й там. Зараз також багато передач про життєві негаразди. Свої ями про нещасття і долю встигла і в шкільній програмі відчитати. Бо деякі речі не змінні і через століття.

Принаймі по листам матері точно пройдуся. А той жах, що я чую буде з початком мачухи і її сина - бажання відсутнє вже. Вистачило "прибирання" тілогрійки батька, щоб зрозуміти, що там більше не чистоти ради було прибирання, а відкопати гроші та золото в схованках. Й що листи можуть не вижити і їх буде героїня клеїти.
Але це покищо теорії на майбутнє при моїй зупинці на 40 сторінці.

А як вже хочетьсься відкласти назавжди.