Элеанор Олифант в полном порядке

Я стала понимать, что голос у меня в голове - мой собственный голос - звучал здраво и разумно. ... Постепенно я начинала любить свой собственный голос, свои собственные мысли. Мне хотелось, чтобы их было больше. Благодаря им я чувствовала себя лучше, спокойнее. Благодаря им я чувствовала себя собой.

Должно быть, в нашем мозгу остались какие-то нейронные связи, помимо нашей воли заставляющие нас смотреть, как колышется и пляшет пламя, отгоняя злых духов и опасных животных

Когда мы читаем о "чудовищах", всякого рода сомнительных знаменитостях, обычно мы забываем, что у них есть семьи. Они ведь не из вакуума берутся. Но мы не думаем о тех, кому потом приходится справляться с последствиями.

Когда тишина и одиночество наваливаются на меня со всех сторон, гнетут меня, пронзают, словно осколок льда, мне необходимо произнести что-то вслух, хотя бы просто чтобы убедиться, что я жива.

Неважливо, як сильно ти любиш когось, цього завжди буду недостатньо.

Незважаючи на те що добре пробувати нові речі й ставитися до всього неупереджено, важливо також залишатися тим, ким ти є насправді.

Мене не хвилює, наскільки поганою виявиться правда, але я не булу заплющувати очі на брехню. 

Іноді наші поради можуть спричинити непорозуміння, і це неприємно.

До стіни біля входу в палату був прикріплений дозатор з гелем для дезінфекції рук, а над ним — великий жовтий знак з написом «Не пити». Хіба люди п’ють гель для дезінфекції? Зважаючи на знак, я подумала, що таке цілком можливо. Частина мене, дуже маленька, хотіла нахилити голову, щоб скуштувати краплину, і лише тому, що мені було наказано не робити цього. «Ні, Елеанор, — сказала я собі. — Вгамуй свій бунтівний настрій. Випий краще чаю, кави чи горілки».

Я впевнена, що абсолютно нормально подекуди говорити з собою. Я ж не очікую почути відповідь.