Стара холера

Від одного з найкращих українських письменників! Єва була найвродливішою дівчиною в селі, але чоловік, якого вона покохала на все життя, одружився з її сестрою Павлиною. Єва поламала їхній щасливий шлюб… А на старість лишилася самотньою. Як і Адам, що все життя до нестями любив чужу дружину. Друзі Адама, колишні хулігани та відчайдухи, «дідусі-розбійники», вирішують одружити цих двох. Та як звести упертих самітників? Тим часом у великому місті Ліза, онука Павлини, будує своє життя разом із кох...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,2

69 оценок

5
39%
4
52%
3
9%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 76Хотят прочитать 50

Рецензии

YulyaKulbachinska24 марта 2019 г.
Перший політ вдалий
Стара холера стала першою книгою Лиса у мене. І вибір вдалий: легка, смішна і проста, але є про що подумати.
Для початку ідеальна, бо відчуваю, що інші книги Лиса мене не розчарують. А хочу читати його ще.
В вибране додала б за легкість, але роман класичний сам по собі - то не додаватим.
Стара холера
Владимир Лис
4,2
(69)
11 понравилось
690
EslavaSabio13 мая 2019 г.
«Стара холера – то любов, яка ніяк померти не здатна»
В мене особлива любов до романів Лиса. Лише варто згадати «Століття Якова» чи «Соло для Соломії». Ви просто ніде не знайдете таку колоритну мову, якою пише Лис. Діалектизми кочують з книги в книгу, але кожна наступна книга все одно не схожа на попередню - особлива, цікава. «Стара Холера» стала однією з улюблених в нашій #сучукрліт.
.
Протистояння двох світів. Лис часто переплітає долі сучасного покоління та старшого. В «Старій холері» ця тенденція збереглась. Історія Єви - найгарнішої дівчини на селі в минулому, банда дідусів-хуліганів (ну тут теж в минулому) на чолі з відлюдькуватим Адамом, молода мрійниця Ліза та її коханий…Ох і змішалось тут людських доль. Однак всі вони переплітаються, впливають одна на одну.
.
Розплата за помилки минулого. Що ховається на сторінках минулого Адама та Єви? Колись гарні, молоді, сповнені сил так і не змогли знайти своїх половинок. Єва була справжньою красунею, за нею бігали хлопці табунами. Все життя вона кохала одного, якому так і не пробачила зраду, коли той одружився з її рідною сестрою. Вона відімстила, розлучивши пару, але так і лишилась одна доживати літ. Адам власними руками відправив кохану до іншого, аби весь час спостерігати за нею і мріяти, щоб вона була щасливою. Не набравшись сміливості, не зробивши жодного кроку на зустріч коханій, продовжував жити в спогадах та мріях. Самітники, які зруйнували не лише долі інших людей, а й свої.
Ніколи не пізно. Навіть в похилому віці люди можуть бути разом. Хоча це вже не те, проте приємніше хоч з кимось розділити ту годину, яку Бог дарує на цій Землі. Не пізно й вибрати правильний шлях, робити справді те, що любиш, бути з тим, хто справді потрібен. Молоді герої Ліза та Степан мають зробити цей вибір. Але чи справді це правильний він буде?
Стільки підтекстів у цій книзі.
Стільки думок.
Я думаю, не дарма автор назвав головних героїв іменами перших людей – Адама та Єви. Кожен має право на початок. Навіть тоді, коли здається, що це кінець.
Читать далее
Содержит спойлеры
Стара холера
Владимир Лис
4,2
(69)
7 понравилось
678
Homa195 июня 2019 г.
Дідусі-розбійники, сучасна Попелюшка і неказковий принц
Цей новенький роман Володимира Лиса з'явився в Клубі сімейного дозвілля зовсім недавно, в 2018 році. Як член цього клубу я отримую всі каталоги... хоча використовую їх скоріше як джерело інформації, ніж як рекомендації для покупки.
Із сучасною українською літературою я майже незнайома - як, втім, і з російською. Причина - все одразу впізнається... і боляче думати, що ми живемо в такому світі. Але ця книга чимось зачіпила...
Анотацію я не буду вкотре переписувати - ви і так уже знаєте, що була собі дівчина Єва, кохала вона хлопця Артема, але так сталося, что разом їм бути не судилося... Вже стару Єву друзі хочуть одружити... звичайно, з Адамом - таким же старезним дідом-невдахою.
Але це тільки частина історії. Друга частина стосується дівчини Лізи та її коханого Степанчика. Знайома історія про Попелюшку та прекрасного принца тут подається з несподіваного боку: а якщо Попелюшка не хоче бути принцесою? Виявляється, і таке (у книжках) буває. Принц стає третім зайвим у цьому трикутнику, а саме цей Принц не звик програвати. І починається помста...
Потім ці дві линії перетинаються... і залишається дуже суперечливе враження. І наприкінці я навіть згадала Шолохова і його "Підняту цілину", яку ми колись вивчали у школі. Тоді враження теж було розділене на дві частини: захоплення від діда Щукаря - "фулюгана і облудника", але живого, емоційного, щирого, якого я памятаю досі, - і млява відраза від "сюжетної лінії" нав'язування колгоспів, що втілювалася героями-комуністами. Це було нудно і нецікаво - навіть в мої 16-17 років. (Може, Шолохов не мій письменник взагалі, "Тихий Дон" я так і не подужала). Діди у Володимира Лиса чимось дуже схожі на діда Щукаря, а ось у другій частині комуністів замінили "нові українці". Тобто нова еліта суспільства - безпринципна, жорстока, яка ні в гріш не ставить ні інтереси інших людей, ні їхнє життя.
Найбільше мене обурило це безпрецедентне лукавство цих розумних, освічених і цілком безсердечних людей. Маючи Оксфорд за плечима, головний герой, розлючений невдачею, запросто думає: "Миколу теж доведеться прибрати... він надто багато знає... шкода, звичайно, такого охоронця ще пошукати ..." І я не сумніваюся, що прибере - абсолютно безкарно... Від розповідей про сите життя нових "хазяїв" волосся стає дибки... Куди там малоосвіченим комуністам з їхнім прямолінійним розкуркуленням ...
Тому до кінця книги я втомилася від усіх цих подробиць (один "план помсти" нібито коханій дівчині чого вартий...) і захотіла повернутися до старих добрих дідів. Ви тільки послухайте, з якими словами прийшов сватати Адама його друг:

Тую любов, як дитину малу, у своїй хаті-пустці він гуцикає. У долонях гріє, хукає з остатніх сил… Ци ж тико ще надовго духу стачить… – Гарно продаєш свій крам, Романе, – одказала на його мову Єва. – Тико товар твій давно запліснявів і протух…
Ось воно, головне слово, що характеризує старе покоління в цій книзі: доброта. Всі їх підколки, жарти, романи і пристрасті не приносили нікому шкоди. І нікому з них в голову не прийшло б, що суперника можна просто "прибрати". Хоча сьорбнули вони в своєму житті чимало... Волинь була з тих областей, які "добровільно" приєднали до СРСР в 1939 році. Що творилося в цих краях ... можна собі уявити. Ось тільки одна маленька деталь:

Артем... був також шпигуном, тільки японським, хоч жив неподалік радянсько-польського кордону. Бо план по польських шпигунах, як признався Артемові слідчий, уже виконали і навіть перевиконали, а от шпигунів японських бракувало.
Ви уявляєте собі напівписьменного дядька з волинського села в ролі японського шпигуна? У той час це чомусь питань не викликало ...
Що мене захопило з перших сторінок - це мова. Сама я зі східної України, наша українська ближче до літературної (а ще ближче до суржику, якщо послухати бабусь на базарі :)), а Володимир Лис, уродженець Полісся, показав мову зовсім іншу. І ці "не наші" слівця додавали розповіді аромат, смак і шарм. Я навіть зачитувала чоловікові цілі абзаци! Мені б дуже хотілося, щоб цю книгу переклали на російську та інші мови, щоб показати її ще ста мільйонам читачів... але я сумніваюся, що це можна перекласти, не втративши тонкощів мови:

Бо кожен з отієї трійці, далеко не святої, мав свої грішки й те, чим був знаменитий. Чимало навитворювали, як казав старий Пилип Лохасько, поставили догори дриґом, а потому назад перевернули, щоб ще раз крутнути на їдній нозі.
Це з найпершої сторінки... і такою мовою написана вся книга! Втім, не вся, а та її частина, яка стосується поліського села. Мова "господарів" куди більш правильна ... і бездушна.
Якщо талант письменника визначається в тому числі силою зображення негативних персонажів, то Володимир Лис талановитий настільки, що його герої викликали просто фізичну відразу. Що цей убогий Олег, Євін небіж, ще одна жертва самовідданої материнської любові (пам'ятаєте "Вдовий пароход" Ірини Грекової?), що олігархівська дочка, пошарпана в амурних битвах Алевтина, що "зразковий хлопчик" Максим, який вважає себе заступником бога на землі і вершителем доль... Вже не знаю, звідки такі відомості про "їхні звичаї" у письменника... і чи всі дійсно багаті люди настільки аморальні і нещадні... але місцями було страшно.
За цей негатив я змушена одну зірочку зняти... інакше моя віра в сонце над світом сильно б похитнулася.
Для тих, хто володіє українською мовою, цю книгу рекомендую обов'язково! - але майте на увазі неабияку порцію негативу. А російськомовній аудиторії - сподіватися, що знайдеться сміливець, який спробує це гідно перекласти. Втім, як нас переконували герої радянського мультфільму, "на світі немає нічого неможливого..."
А я вже знайшла ще кілька книг цього прекрасного письменника. Далі буде! :)
Читать далее
Стара холера
Владимир Лис
4,2
(69)
6 понравилось
1,1K

Все рецензии

Цитаты

EslavaSabio13 мая 2019 г.
Стара холера – то любов, яка ніяк померти не здатна. Того й ходить по світу, людей зораблює. До кого у вічі заглядає, той довго жити буде бо його душу насінням особінним засіває.
3 понравилось
382
EslavaSabio13 мая 2019 г.
- Я тебе ревную д опонеділка, - сказав Степан.
А я тебе до всіх інших днів, - сказала Ліза. - Коли ти не зі мною.
2 понравилось
335
Pumzi3 сентября 2025 г.
– Іруню, ти знаєш, що таке щастя?
– Щастя – це коли багато кави, шампана і бажаючих носити тебе на руках...
1 понравилось
11