– Ну, згідно з теорією ігор ти ніколи не повинен нікому розказувати, коли в тебе День народження.
– Не розумію.
– Це програшна позиція. Немає переможних стратегій
– Яких іще стратегій? Це ж просто день народження
Челсі сказала абсолютно те саме, коли я намагався їй пояснити концепцію.
– Дивись, – сказав я. – Припустімо, ти кажеш усім коли твій день народження, але нічого не відбувається. Це ж наче ляпас по обличчю.
– Або вони організують вечірку, — відповіла Челсі.
– Тоді ти не знатимеш, чи зробили вони це щиро, а чи попередній досвід спілкування змусив їх святкувати подію, яку в іншому розі вони б проігнорували. Але якщо ти нікому не скажеш і ніхто не відзначатиме цей день, немає жодної причини почуватися погано, адже, зрештою, ніхто й не знав. А якщо хтось таки почастує тебе випивкою, то це абсолютно щиро, адже жодна людина не докладала б зусиль, щоб дізнатися, коли твій день народження — і не святкувала б його потім, — якби щиро не любила тебе.
Звісно ж, Банда була тямовитішою, тож вона швидше сприймала такі речі. Мені не довелося пояснювати їй словами. Я просто підключився до КонСенсусу та накреслив таблицю: дві колонки «Казати/Не казати», два ряди «Святкували/Не святкували» – і неспростовна чорно-біла логіка у самих клітинках, що демонструє втрати і переваги. Неможливо заперечити результат обчислень: замовчування — єдина виграшна стратегія. І тільки дурні розповідають про свої дні народження.
Саша поглянула на мене.
– Ти показував це комусь іншому?
– Так. Своїй дівчині.
У неї поповзли догори брови:
– У тебе була дівчина? Справжня?
Я кивнув:
– Колись.
– Тобто після того, як ти їй оце показав?
– Ну так.