Де немає бога

... вдень небо має зовсім інший вигляд: навіть без хмар воно здається обмеженим і замкненим. Зате вночі від цієї замкненості не лишається й сліду. Нічне небо безкрає, у нього немає меж, немає кінця та початку...
“＃Де немає бога” від Макса Кідрука пронизана безвихіддю та біллю. Це історія про сімох зовсім різних людей за віросповіданням, національністю, вони мають власні історії і страхи, але їх обєднає літак, що слідує рейсом 341. Ще, можливо, їх поєднало везіння, бо вони вижили після авіакатастрофи... але ж бісова ковінька, вижити і зрозуміти що помреш, що сподівання на порятунок мізерні на висоті більш ніж 6000 метрів без води, їжі та теплого одягу.
Сюжет не лише про авіакатастрофу та виживання в надскладних умовах. Про батьків та дітей, про те ким ми є та на що здатні заради найдорожчих.
“Я ситий донесхочу тим, що в новинах замість розповідати новини мені втовкмачують, кого ненавидіти, кого жаліти, а кого боятися.”(с) Погоджуюся. Думати, аналізувати, спілкуватися з “живими” людими та робити висновки.

Прочитав цю книгу в листопаді, якраз на початку холодів і тому морозну погоду високогір'я було легко відчути. Так як Кідрук є одним з моїх улюбленних українських письменників, книги якого я завжди купую та ходжу на презентації, і ця книга не залишилась поза увагою. Палітурка "Де немає Бога" нагадала мені цифру "4", що я автору і сказав при зустрічі. Тепер він також буде про це думати. Але трішки про післясмак (пишу через місяць після прочитання). Макс пише щоразу краще й краще в плані майстерності, також обирає все нові теми сюжетів. Але для мене еталоном його творчості поки є "ЗУМС", де історія була більш цілісною. Цю ж книгу я більше сприйняв як збірку оповідань, які на перший погляд не мали нічого спільного, окрім співучасті у катастрофі. Проти через декілька днів після прочитання я зрозумів, що у кожній із історій є лінія конфлікту між батьком і сином. Тепер я хочу перечитати книгу більш уважно. Рекомендую читати також уважно, не ковтати.

Пакистанські гори, висота більше шести тисяч метрів і семеро людей, котрі вижили після авіакатастрофи. Ізольовані від світу, на межі життя і смерті, герої перебувають у місці, де немає Бога. У кожного своя історія, але їхні долі переплетені незбагненними життєвими нитками так, що ніхто із них про це навіть не здогадується.
⠀
Врятуватися самим не вдасться, про це годі й думати, не та висота. Залишається чекати бригаду рятувальників, які невідомо коли прийдуть і чи прийдуть взагалі. Тільки б не померти до цього. Тут ми і побачимо на що здатні люди заради свого виживання у жорстких умовах, чи постане у них питання про мораль, коли на кону тепло власного тіла. І ні, я вам не спойлерю книжку, це лише короткий опис, щоб зацікавити.
⠀
Я щороку читаю нову книжку від Макса. І, якщо відверто, цього разу новий роман Макса Кідрука «Де немає Бога» мені не сподобався. Цієї книги мені просто було мало, вибач, Максе. Щодо багатьох героїв, про яких хотілося дізнатися більше, склалося враження, що вони там для того, аби їх вбили. Це не погано, Кідруку часто кажуть, що він занадто жорстокий і вбиває героїв. Але ж таке життя, не завжди буває happy end, і за це автор мені подобається найбільше – за правдивість.
⠀
Чому я б порекомендував читати цю книжку? Тому, що історії героїв в основному взяті з життя. А ще тому, що це Кідрук — він вміє подати свої романи так, щоби їх читали

Пригодницький роман-катастрофа.
На мою думку, в книзі немає героїв. Це - персонажі. Їх багато і всі вони різні. Різні за віком, статтю, національною приналежністю, видом діяльності і т.д. В когось, може вони викличуть несприйняття, ну щодо захоплення - сумнівно, хоча... все ж звісно залежить від читача.
В якийсь момент різні люди потрапляють волею долі в один літак, який, на превелике нещастя не прибуває в пункт призначення. І от декілька пасажирів ніби й вижили після катастрофи. Але з таких умов, куди вони потрапили, без сторонньої допомоги їм не вибратись живими й неушкодженими.
Персонажі в книзі мало взаємодіють між собою, а тоді, коли це трапляється - це скоріш конфліктна ситуація. Більшість тексту в книзі - це історії життя, або ключові життєві моменти цих людей, або дотичних до них. Спогади, болісні, травмуючі події через які автор ніби спонукає поспівчувати персонажам, але й водночас привідкриває шпаринку в потаємні куточки минулого, де кожен ховає свої 'скелети'.
Погодьтесь, коли трапляється біда зі смертельними жертвами і не обов'язково катастрофа літака, рідко хто (можливо, окрім родичів) бачить за статистикою (кількістю загиблих) припинення існування цілих світів.
Автор, на мою думку, максимально близько намагається показати життєвий реалізм (документальність, бо є конкретно описані події, що історично мали місце) ситуації, й персонажі вибрані неоднозначні, саме для того, щоб на цьому контрасті виявляти нашу сутність.
Насправді цей роман буде читатись по-різному в залежності від досвіду та життєвих принципів читачів...

Прочитала швидко, але не «запоєм», щоб не було «передозування») Дочитала до сторінки, де автор просить написати, що я відчуваю, а воно ммм… ммм… - як щойно з-під води, слів нема, розбіглися! Важко було докупи думки зібрати. Чи сподобалося? Це глибока, ЯКІСНА ЛІТЕРАТУРА, яку можна рекомендувати будь-кому, хто читає. І хоча Кідрук каже, що не мріє про екранізацію, я вже чекаю того дня, коли на екрані під назвою фільму маленькими літерами буде написано «за романом Макса Кідрука». Не важливо, за яким його романом, вони всі гідні екранізації. Я першим прочитала «Жорстоке небо», мені дуже сподобалося, потім «Твердиню» (фінал змазаний), потім «Зазирни у мої сни». Ось ця книга мене дуже захопила! А потім читала «Бота», який мені не сподобався, це не для мене. Якби не рекомендація доньки, я б його, мабуть, і не дочитала б до кінця. І ось ДНБ. Не можу сказати, що мені більше сподобалося, ЗУМС чи ДНБ – вони різні. ДНБ, мабуть, складніший роман. Особисто мені забагато було американського футболу, але навіть я, що геть на цьому не знаюся, уявила собі гру) І фінал тут зовсім не змазаний.
Моє уявлення про віру десь таке ж, як у Кідрука, як він це описує. Але ця книга не про Бога, не про віру, не про релігію, і не про росіян чи Росію, і не американський футбол. Вона просто про людей в екстремальній ситуації. Рекомендую.

Читаю Кідрука і щиро не розумію захоплення його книжками. Це не перше моє знайомство з автором, до цього читала ще "Жорстоке небо", "Не озирайся і мовчи", "Доки світло не згасне назавжди" та "Зазирни у мої сни", але ця книжка точно стане останньою з того, що я у нього прочитала. Так і не зрозуміла, за що всім так подобаються його книжки. Герої картонні, описи затянуті, розповідається про життя якихось рандомних персонажів, які навіть найменшого відношення до сюжету не мають (ось це мене найбільше бісило). Саме ця книжка у нього стала моїм найбільшим розчаруванням.
Очікуєш історію про авіакатастрофу, а по суті їй виділено ну може сторінок 100 з 480! Тут були і священники, і незаконна торгівля органами, і російська мафія, і АТО, і навіть АМЕРИКАНСЬКИЙ ФУТБОЛ. Він мене найбільше бісив. Мені здається, що тут ще близько 100 сторінок йому приділено. Скажіть мені, будь ласка, ЧОМУ? НАВІЩО? Я купила історію про авіакатастрофу, тому що мені було цікаво прочитати саме про неї, а не про те, як якийсь чувак (як би це парадоксально не звучало, який не зустрівся на сторінках книги. Тобто часу його життю приділено багато, а він навіть не є дійовою особою цієї книжки) виграв якийсь там матч.
Ще бісило, що всі персонажі такі бідні-нещасні. У всіх якась трагічна історія. Чесно кажучи, чхати я на них хотіла. Кідрук намагався написати щось схоже на Володаря Мух, але вийшло й близько не так захопливо. В тій книжці ти знаєш про персонажів мінімум інформації про життя до авіакатастрофи, але, спостерігаючи за їхнім розвитком впродовж книжки, наприкінці хочеться дійсно плакати. У Кідрука ти знаєш про них так багато, що можна і дітей разом хрестити, але не співчуваєш їм зовсім. Вони залишаються картонними, просто ніякими.
Так, я буду, мабуть, закінчувати. 2 бали накинула тільки за те, що місцями зустрічались цікаві думки, місцями речення були написані дійсно гарно та за сцену з цуциками посеред книжки. Так, вона не мала жодного відношення до сюжету. Так, це був просто байт на емоції, але він спрацював.
Всім гарного дня, книжку раджу не читати, вона не варта вашого часу.

У складних життєвих ситуаціях людина або починає згадувати усі молитви або її розчавлює зневіра. Ми часто думаємо про існуванн певної сили, яку ми не розумієм, але відчуваєм. Ця книга про метаморфози, які відбуваються з людиною перед якою стоїть вибір між фізичним життям та власною мораллю, совістю.
Було цікаво, що герої будуть робити, щоб вижити їхні практичні дії, чекала більше саме цього від книги. Але ця книга про моральний вибір і увага акцентується більше на цьому.
Багато сюжетних ліній. Автор описує життя героїв до аварії та причини, що призвели до того, що вони сіли в літак в один кінець. Про деяких було цікаво читати, деякі зовсім "не зачепили". Герої описуються дуже детально, інколи цих образів занадто багато. Але це властива манера написання тексту для автора. Якщо опис роботи літака можна було, ще уявити, то сторінки про американський футбол читати було нудно. Навіть виникла думка закинути читання на цій частині. Стримала цікавість: чи виживуть герої.
Кінцівка сподобалася найбільше, хоча й викликала сум.
Прочитати можна, якщо подобається спосіб у якому пише М. Кідрук. Книга дає багато тем для роздумів: де закінчується виживання і починається тваринний інстинкт; хто добрий, хто злий; батьки та діти; війна політиків -- це не завжди війна людей; існування Бога.
Мені важко читати стиль творів автора, тому до рекомендацій, для мене, ця книга не потрапить.