Зовсім не така Марина Гримич, до якої я звикла. Колоритно, іронічно, з гумором вона написала про те, як живеться українкам у Лівані. Де вони в ситуації не лише міжкультурної, міжетнічної взаємодії, але й внутрішньої міжконфесійної комунікації. Де їхні чоловіки - з одного боку голови сімейств, часто з кількома дружинами, а з іншого - матусині синочки. А вже свекруха - вона всюди свекруха.

Дуже цікавими були "фейсбучні" повідомлення- анонімні сповіді-одкровення ажнабій. Саме вони насамперед "зробили" атмосферу Лівану. І, звісно, "Тисяча і одна ніч" - історія на віки і навіки. Дуже мудро шукати відповіді у таких надчасових речах.

У червоній машині були: ажнабія-1, двоє чоловіків, джин із електронної сигарети і собачка.
⠀
Завдання: знайти ажнабію-2.
⠀
Книга, що виявляється більшим, ніж здається на перший погляд. Звісно, вона легко читається - 170 сторінок підуть за один вечір. Та за буденними подіями видно глибину - моментами авторка відкриває завісу, щоб можна було побачити: Вірунчик (ажнабія-2) зникає не просто так, українки-ажнабії-іноземки у Лівані живуть у стані постійного компромісу, так само, як і їхні чоловіки, "ідеальна" східна казка при ближчому розгляді виявляється не такою перфектною...
⠀
"Ажнабію" можна зчитати двома способами: як прозу для відпочинку і як прозу, з якої знімається перший шар, відкриваючи підтекст. Та у будь-якому випадку це колоритна, жвава і захоплива книга, у якій "живе" Ліван з іншим менталітетом, міжконфесійним різноманіттям і міжетнічними шлюбами.
⠀
Ну, і фейсбучні "вкраплення", де під постами українки обговорюють всі сторони ліванської дійсності (по-іншому і не скажеш) зробили атмосферу "Ажнабії" самобутньою.
⠀
Це знову вдале перше знайомство. Білій літературній смузі вже втратила лік, хоч би не наврочити

Культура Лівану огорнула своєю самобутністю. Тотальне занурення у традиції, історію та побут ліванців. Було так цікаво, з розряду - проковтнула і хочеш добавки.

Приємно, сумно й смішно споглядати, як дві українки вживаються у новій країні, про казуси й випадкові невипадковості. За час читання можна було вивчити ньюанси мови, деколи брови підлітали до гори. Наприклад, як укаїнські імена переінакшують або, що пишуть арабськими літерами додаючи цифри, бо їм мало букв.

Марина Гримич взяла дуже цікаву казкову основу і показала світу цю шикарну книгу.