Білий попіл

Частного киевского сыщика звали Тарасом Белым.
Первые двадцать своей жизни он не помнил, имя ему придумали цыгане, которые нашли умирающего парня на берегу реки. В памяти осталось лишь прекрасное девичье лицо и крестик с белой эмалью.
Эхо любви и какой-то беды.

На жизнь Тарас зарабатывал своим умом, хитростью и риском. Разными делами занимался, на волосок от смерти бывал. И вдруг какой-то странный заказ. Убита дочь богатого сотника Соломея. Всё прямо-таки по Гоголю: запертая церковь, прекрасная покойница в гробу, семинарист с Библией в руках. Только в убийстве этой панночки обвиняют самого семинариста Хому Брута, которому удалось – таки после третьих петухов сбежать, и которого должен отыскать Тарас.
Всё обставлено так, что отказаться от заказа не получится, Тарас оговаривает только то, что искать он будет не именно Хому, а убийцу девушки.

А дальше начинается непонятное. В имении сотника никаких следов его дочери, на сороковинах по ней нет никакой грусти, свидетели отвечают сыщику что-то невнятное и просят поскорее уехать.
И вообще: была ли панночка?
Рядом с Тарасом то появляется, то исчезает «черный человек» - не то друг, не то враг.
Над хутором витают старые проклятия, иконы в домах занавешены, кровати очерчены меловыми кругами, каждый ребенок знает, что пить надо живую воду, а руки мыть мёртвой.

Автору удаётся держать читателя в напряжении до последней страницы.
Что случилось с панночкой и Хомой Брутом?
Что случилось двадцать лет назад с Тарасом Белым?

Напоследок хороший совет молодым от старого сотника: «Не слушайтесь, не бойтесь, не оглядывайтесь!»

Неожиданное открытие современного украинского автора.
Своеобразный язык, интересный и необычный стиль, переплетение жанров - все в одном флаконе.

В этой книге нас ожидает захватывающий детектив, вплетающий в сюжет мистическую повесть "Вий" Гоголя, с вкраплениями боевика на современный лад.
Сюжет очень динамичен, неожиданные повороты в ходе расследования, загадочное прошлое ГГ, и, самое главное, тайна расследования убийства мистической панночки, существование которой вызывает вопросы с самого начала приключений.

В общем и целом - вполне неплохо. Хотя, если честно признаться, первые главы немного обескуражили, так как там много погони, драк, полиции и плохих парней. Такое чувство, что попал на фильм-блокбастер с середины серии и не до конца понимаешь, зачем ты здесь, и надо ли тебе продолжать вникать в проблемы странного субъекта, который совсем не похож на положительного героя.

Но дальше история затягивает, когда попадаешь в тихий городок со странным названием, связанным с белым пеплом, с мертвой водой на входе в каждый дом, с белыми кругами, с таинственной болезнью, которая буйствовала в былые времена, с неясным персонажем Хомы Брута, которого все подозревают в убийстве, но непонятно, как его найти.

Концовка не разочаровала. Неординарно. Интересно. Захватывающая история вобщем.

Мені стало соромно.  Соромно, що читаю дуже мало сучасної української літератури.  Помічаю за собою,  що читаю або щось відоме,  або відвертий ноунейм.  Не вітчизняний. Виправляюсь.

Потрапила мені в руки книга Ілларіона Павлюка "Білий Попіл". Прочитав,  можу поділитись враженнями.

Приватному детектива Тарасу Білому замовляють розслідувати вбивство панночки на віддаленому хуторі.  І все б нічого,  але хутір той незвичний,  незвичні люди,  атмосфера. І подальші події теж важко назвати нормальними.

Не хочу пояснювати сюжет широко. Дуже  легко  проспойлерити деякі моменти. Просто скажу,  що книжка цікава.  Написана легко і атмосферне,  бажання продовжувати читати не відпадає.  Сюжет цікаво закручений,  логічний,  атмосферний.  Є й непогана примітивна лінія,  і елементи трилеру і навіть міс тики. І легенда про Вія також доволі майстерно вплетена в історію.

Чесно, я приємно вражений.  Звичайно,  це не рівень міжнародних бестселерів. Однак,  планочка задана непогана.

Для меня эта книга была открытием. И автор, и такой интересный приквел, который тонко был вплетен в сюжет гоголевского "Вия". Илларион Павлюк, как и в целом современная украинская литература, к сожалению для меня пока что неведомая земля. Увлекаясь зарубежными авторами, наверстывая упущения в чтении классики, украинская литература в моем читательском списке была представлена только Кидруком, Костенко. Но в нашем книжном клубе эта книга Павлюка была выбрана для чтения на месяц. Сначала я отнеслась к этому настороженно, все-таки украинская литература у меня ассоциировалась в основном с школьными сочинениями, такими правильными, классическими, и иногда скучными.

С первых же страниц я была захвачена. Сюжет сразу бросает нас в экшн-сцену, где главный герой выполняет задание полиции, влезая в самый центр бандитской банды, еще и спровоцировав их достаточно жестко. Думаешь себе – что за безумец? Далее нашему герою встречается таинственный незнакомец, который говорит загадками, намеками, ничего не объясняя, вызывая какие-то непонятные воспоминания...Сюжетная линия очень динамична. Почти сразу главного героя нанимает глава хутора Белый, чтобы расследовать обстоятельства смерти его дочери. Но делает это очень необычно – то угрожает пистолетом, то уговаривает, то подкупает.

Книга очень интересная, с сюжетом, который все время держит в напряжении. Текст легко читается. Все сцены проходят перед глазами, словно в кино, этому способствует очень хорошая детализация. Илларион Павлюк удивил и впечатлил. Уже заказала "Танець недоумка".

_______________________________________________________________________________________________

Для мене ця книга була відкриттям. Як і автора, так і такого цікавого пріквела, який тонко був вплетений в сюжет гоголівського «Вія». Ілларіон Павлюк, як і загалом сучасна українська література, на жаль для мене поки що Нова земля. Захоплюючись зарубіжними авторами, надолужуючи пробілив читанні класики, українська література виступала в моєму читацькому списку тільки Кідруком, Костенко. Але в нашому книжному клубі ця книга Павлюка була обрана для читання на місяць. Спочатку я віднеслась до цього насторожено, все таки українська література в мене асоціювалась з шкільними творами переважно, такими правильними, класичними, і іноді нуднуватими.

З перших же сторінок я була захоплена. Сюжет відразу кидає нас в екшн-сцену, де головний герой виконує завдання поліції, влізши в самий центр бандитської зграї, ще й спровокувавши їх досить жорстко. Думаєш собі – що за безумець? Далі нашому герою зустрічається таємничий незнайомець, який говорить загадками, натяками, нічого не пояснюючи, викликаючи якісь незрозумілі спогади...

Сюжетна лінія дуже динамічна. Майже відразу головного героя винаймає голова хутора Білий, для того, щоб розслідувати обставини смерті його доньки. Але робить це дуже незвично – то погрожує пістолем, то вмовляє, то підкупляє.

Книга дуже цікава, з сюжетом, який весь час тримає в напруженні. Текст легко читається. Всі сцени проходять перед очима, наче в кіно, цьому сприяє дуже добра деталізація. Ілларіон Павлюк здивував і вразив. Вже замовила «Танець недоумка».

В Киеве, как и в любом большом городе, нет недостатка в злачных местах. Именно в таком местечке однажды оказался частный детектив Тарас Белый. И с этого начался его поиск себя в тумане забытого прошлого.
⠀
Но сперва Тарасу нужно разобраться в странном убийстве, произошедшем на не менее странном хуторе.
⠀
Задача усложняется тем, что местные жители верят в ад, демонов, соблюдают диковинные обряды и... молчат.
⠀
Что за тайна скрыта за всей этой непонятной историей?
⠀
После фантастического “Танца недоумка” захотелось прочитать и дебютное произведение Иллариона Павлюка, с которым он бурей ворвался в мир современной украинской литературы.
⠀
Уверена, мало в мире найдется людей, которые не слышали про “Вия” Н. Гоголя. Роман “Белый пепел” － своего рода попытка ответить на вопрос: а если бы мистические события этой повести повторились, но в более современной интерпретации?
⠀
Читать было увлекательно: автор удерживает в напряжении с первого предложения и не отпускает до последней точки. В процессе чтения интерес не угасает, хочется узнать, что же там дальше, какие секреты запрятаны в этой книге.
⠀
А когда страсти накалились до предела, случился финал, и это было изумительно.
⠀
Надеюсь, что Илларион Павлюк сейчас работает над новой книгой, ибо я уже хочу ее прочитать.

Київський детектив Тарас Білий погоджується розслідувати смерть дочки сотника Засухи Соломії. У тому, що дівчину вбив семінарист Хома Брут, впевнений увесь хутір, адже сама панночка вказала на свого вбивцю, піднявшись для цього з труни. Детектив скептично ставиться до таких "доказів", але спочатку дійсно вірить у вину Брута. Поки люди, що діляться з ним хоч якоюсь інформацією, не починають гинути один за одним, та поки не з'являються сумніви, що нібито вбита дівчина взагалі існувала.

Я не любителька "переосмислень" класичних творів, але від цієї книги отримала справжнє задоволення. Власне, крім кількох імен та, звісно ж, демона Вія, якого так бояться забобонні жителі Білого Попелу, з твором Гоголя її ніщо не поєднує, це цілком самостійна історія. Контраст атмосфери старого Києва та такого далекого від цивілізації хутора, який, за переконаннями місцевих, знаходиться біля самісінької пекельної брами, просто неперевершений. Сюжет динамічний, така собі суміш містичного детективу з психологічним триллером. Чудовий авторський дебют, обов'язково придбаю ще й новинку від автора, цікаво, чи в науковій фантастиці він такий же крутий?

Чи можна створити на основі гоголівського "Вія" детективну історію, від котрої будуть бігати величезні мурахи по шкірі? Скажу: так!
⠀
Це саме та книга, від якої не відірватися до останньої сторінки. Яка не відпускає, коли всі сюжетні нитки не зійдуться у химерне, але досконале мереживо.
⠀
Готична ретро-атмосфера "Білого попелу" ідеальна! Тут вам і скелети у шафі, і таємниці, і хутір десь на задвірках, де люди кожного дня справляють лиш їм відомі ритуали. І на фоні всього сищик Тарас Білий веде власне розслідування вбивства панночки. До речі, від "Вія" тут всього декілька деталей, але виписані вони геть по-іншому.
⠀
Такий смачнющий нуар, який сміливо можна подавати замість основної страви на вечір. Тут вам і містика, і динаміка, і питання моралі піднімаються. Можливо, справді найстрашніші монстри ховаються всередині нас?
⠀
Вдале перше знайомство з автором. Тепер подивляюсь в сторону "Танця недоумка".

Прочла "Белый пепел" и словно посмотрела минимум три фильма.

Сначала - задорная афера. Ну знаете, в стиле киношек, где главные герои задумывают обмануть казино.
В этой части происходит знакомство с главным героем. Он такой себе милый оторва: в принципе за справедливость, но если надо, может и делов наворотить.
Он сыщик-обаяшка, который попадает в плохую компанию, ну а потом его буквально насильно приглашают расследовать убийство прекрасной дамы. И вот тут начинается часть вторая.

Эта похожа на все ваши любимые мистические триллеры. ГГ попадает в странное место, где люди либо молчат, либо говорят и слишком быстро умирают. Там есть свой ад и свой рай, своя живая и мертвая вода, здесь мертвые умеют "говорить", а каждый живой знает, как правильно  чертить защитные белые круги на полу.
Во второй части ожидаемо открываются почти все секреты и сбрасываются маски.

Ну а заканчивается все в лучших традициях Тарантино. Неожиданно и ярко. 16+

Хорошая книга. "Танець неодоумка" все-таки первая любовь, ее не перебъешь, но история Белого тоже очень хороша.

Дебютний роман "Білий Попіл" від українського журналіста, продюсера, документаліста та вже письменника Ілларіона Павлюка – це детектив з присмаком містики, події якого відбуваються в другій половині 19-го сторіччя в Києві та селищі недалеко від нього. Історія починається з авантюри, яку організовує головний герой, саркастичний сищик на ім'я Тарас Білий, але вона йде зовсім не по плану.

Чимало ідей твору не є оригінальними, але вони якісно поєднані та доповнені. Одна з них – "Вій" Гоголя, що стало основою для частини химерних подій історії. Назвати іншу не можу, бо це може відразу зіпсувати дуже важливу інтригу. Хоча навіть здогадуючись про неї від самого початку, автору вдалося мене обіграти і добряче зарядити ендорфінами від несподіванки.

Попри зміну темпу оповідання з динамічної першої частини на неспішну другу, читати так само цікаво бо тут починається розслідування вбивства. Обов'язкові дивні ритуали, забобони про сусідство з пеклом, косі погляди жителів, та радість на поминках юної панночки, не лише натякають, що справа більш заплутана, та й сильно розігрівають бажання дізнатися ще про цей хутір «Білий попіл» та розкрити злочин. На додачу, неначе сама доля привела сюди Тараса, бо саме тут він має знайти себе.

В книзі не має маловажних для історії подій чи непродуманих діалогів, а тому читати її легко і цікаво – проковтнув майже за вечір. Шукати значення слів минулого не стало перепоною. Дуже сподобались короткі епізоди снів чи марення – наче сам в них опиняєшся. Проте вчинки одного другорядного персонажа автор розкрив не повністю, тому вони здалися мені не достатньо вмотивованими. Через це окремі події фінальної третьої частини, хоч на їх можливість натякали та намагалися пояснити, все ж виглядають як deus ex machina.

Буду щиро рекомендувати всім поціновувачам жанру чи тим, хто шукає якісну сучасну українську літературу. Бажання нарешті взяти до рук другу роботу Павлюка тепер іще більше. Буду слідкувати за творчістю автора і чекати на наступні книжки.