Цитаты из книги Білий попіл

Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.

Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому.

...сором — боязкий. Зате совість — вона голодна! Вона намагається зжерти свого хазяїна. І якщо сором з плином часу слабне, то совість тільки лютішає.

...якщо тобі нема чого втрачати — багато чого стає до снаги.

Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.

"У нас багато хто вірить, що Вій об'являється у вигляді чудовиська с довгими віями. І якщо йому вдасться поглянути на когось - він начебто може забрати душу. Та мій батько каже що все це дурниці.Справжній Вій - всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і роз'їдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона - зла. І тоді дрібні провини спершу спонукають до справжніх гріхів, а потім призводять до страшних злочинів. Батько каже, Вій забирає віру в прощення..."

...мертві люди геть не схожі на себе — на тих, кого ти бачив лишень тиждень тому. В домовинах натомість лежали зовсім інші, не схожі на них ляльки.

— Ти сам зараз кажеш, що вони заслуговують на таку долю.
— Але не їхні діти! Не ті, хто ще може народитися й жити вільною людиною!

Хоча цей нещасний хутір якимсь дивом звільнили від кріпацтва, його мешканці так і зосталися кріпаками.

Не мертвих слід боятися...

Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому.

«— Ти сам зараз кажеш, що вони заслуговують на таку долю.— Але не їхні діти! Не ті, хто ще може народитися й жити вільною людиною!»

«А що стосується їхнього вибору… Хоча цей нещасний хутір якимсь дивом звільнили від кріпацтва, його мешканці так і зосталися кріпаками. І навіть не встигли відчути, що таке свобода, коли з’явилася Анна. Тож ніякий це не вибір. Це їхнє прокляття. Робити, що наказують, — це в них у крові…»

«ми ж усі на той час вже давно забули про Христа. Махнули на Нього рукою. Нам уже багато років нема ніякого діла до Господа, тому що поруч — пекло, і страшить нас тільки той, хто може вийти з його брами.»

«— А вашому братові ніхто ніколи не казав, що жити бідно і жити по коліно в лайні — не одне і те ж?— Округ Ямської не тільки візниці живуть, пане, — мовив кучер. — А я… Я аж ген отам, через чотири гулиці.— І що там, через чотири гулиці? Лайно трохи вищого сорту? Чи, може, біле?!»

«— Зате ваш брат щовечора сюди зі всього Києва преться, ніби тут медом намазано… — пробурчав кучер.»

Тому що сором — боязкий. Зате совість — вона голодна! Вона намагається зжерти свого хазяїна. І якщо сором з плином часу слабне, то совість тільки лютішає.

Якщо тобі нема чого втрачати — багато чого стає до снаги.

На якусь мить мені здалося, що... Що вона стоїть у стовпі нетутешнього білого світла, а її очі та усмішка — саме оті, що їх я ніколи не забуду.