Як читати класиків

Возможно, лучшая книга о книгах, которую я прочитал за последние ...надцать лет.

Как ни странно, пришлось довольно долго раскачиваться, прежде чем оставить отзыв о книге. Будь эта книга уже крайне популярной и читаемой, я бы оставил эту затею. Однако книга новая, автор хорошо известен, но все же довольно в узких кругах.

Для кого она полезна? Мне кажется, она равно хорошо зайдет и старшекласснику, и уже многоопытному взрослому читателю. Для юного читателя эта книга является отличным противоядием от отравления безумным курсом литературы в школе (ааа, Кафка!!). И автор тут говорит: не читайте "Превращение". Воу, неужели? Да, именно так. Нельзя читать такие вещи, пока вы не пройдете путь от более простых моносюжетных книг, переходя постепенно к усложненным сочетаниям формы и сюжета в фантастике, мрачной прозе и детективах (вот где можно запоем читать и читать!), и уже потом где-то наметится лесенка к сложным формам.

А Карпенко-Карого, пожалуй, вообще не стоит читать в школе.

Для взрослых же эта книга будет интересна по причине иной: большинство из нас читатели стихийные, без продуманного подхода к тому, кого, как и когда читать. От этого с возрастом все больше мы сдаемся в плен литературе приятной (ничего плохого в этом нет), но перестаем делать попытки взять высоту и понять, например, отчего латиноамериканский мистический реализм - это эпохально. Ну или почему Эко или Фаулза мы читаем с удовольствием, а Кафку предпочитаем обходить стороной (то ли я идиот, то ли это заговор?).

Нам, взрослым читателям, Ростислав Семкив дает шанс. Пожалуй, ему можно поверить: он не только знает свое дело (преподает литературу в Могилянке), но и хорошо понимает предмет: в частности, итоговый список книг во многом основан на фундаментальных исследованиях типа "Западного канона" Блюма и т.п.

В конце концов, книга написана легко. Можно читать в ванной и на пляже. Проверенно.

Читати про читання? Книга про книги? Трохи комічно, але як надихає. Якщо у вас література викликає щемке поколювання в області серця або, навпаки, вселяє німий первісний жах - "Як читати класиків" прописана першим рядком у рецепті. У першому випадку ви будете шукати ще більше часу на книжки, у другому - гарантовано захочете почитати щось смачне, навіть якщо цього взагалі ніколи не робили.

От що відбувається, коли читаєш книгу, зі сторінок якої виливається любов до літератури. Любов, яка відчувається у кожному слові. Воно не дивно (а може і дивно), бо Семків - людина, що тісно пов'язана з тим самим літературним процесом. Це я вже потім зрозуміла, коли загуглила, а до того і знати не знала, хто він такий. Але ТАК писати про книжки може тільки той, хто дійсно їх обожнює.

Окремий плюс самому виданню - оці підкреслювання і виділення створювали відчуття такої собі "чернетки для ізбранних". Інтегрована палітурка - то окремий кайф.

Коротше, беріть "Як читати класиків" і гризіть граніт літератури, яка буває складною, буває легкою, але завжди  залишається прекрасною (звісно, це стосується гарних книжок

Ну звісно ж, я не могла пройти повз цю книгу!
Вона - як ковток потужного енергетика, який заряджає читацьким натхненням.
«Книголаверський» нонфікшн Ростислава Семківа (я зараз і про попередню його книжку «Як писали класики» також) з перших сторінок окриляє читача і відносить у захопливі мандри книжковими світами. Не знаю, як ви, а я б залишилася там жити!
Стільки цікавих фактів про письменників та корисних порад щодо читання, мабуть, не знайти більше ніде. Принаймні, в українських авторів – так точно!

Не бійтеся покидати погані книги недочитаними!
Регулярність робить справжні дива з вашою швидкістю читання ;-)
Книги можна (і треба) креслити олівцем, коли читаєш.
Читати потрібно усі жанри, а не тільки "елітарні".
До деяких шедеврів читачу потрібно «дорости», і допоможе в цьому тільки багаж прочитаних простіших книг!

Ось такі поради взяла для себе. І це – тільки краплинка в морі цієї чудової книги!
Література в «Як читати класиків» – це не та велика і страшна штука, яка відлякує своєю могутністю і висотою. Вона – засіб художньої насолоди й потужний стимулятор нашого інтелекту. А щоб могла стати доступною для кожного, пан Ростислав і написав свій «путівник до книгораю» (це визначення я сама придумала, не шукайте :-) ). Тому однозначно - #mustread !

Итак, вторая книга после "Як писали класики" и, могу сказать, по многим фронтам гораздо более удачная. По пунктам:

• В этом издании исправили многие ошибки предыдущего. Отступ снизу стал нормальным, расстояния между словами одинаковые, только кое-где растягиваются, но по сравнению с предыдущим опытом, здесь это совершенно не напрягает. "Обводки" слов карандашом в тексте сделали более прозрачными и они не мешают и их намного меньше, что наконец перестает раздражать. Печать также странно пахнет как и предыдущее издание, но не так сильно и резко, поэтому не мешает особо. Меньше лишних иллюстраций клякс на страницах и это не съедает пространство текста - это очень хорошо. Ляссе и прекрасная иллюстрация на обложке прилагаются.
• Объем очень радует. Книга небольшая, но все-таки чуть больше своей предшественницы и гораздо более концентрированная по количеству литературоведческого материала, но об этом дальше.
• Самое главное - наполнение. В книге есть определенная схема, про которую рассказывает автор и которую предлагает использовать читателю. Семкив предлагает чередовать "легкое чтиво" со "сложной классикой" и даже, если эта схема вам не понравится или не подойдет (как мне) читать все равно не менее интересно. Во-первых, с первых строк становится понятно, что книгу писал человек, который просто влюблен в литературу и если вы тоже любите литературу в широчайшем понятии, эта книга вас сразу зацепит и придется по душе.

Не знаю, на що я розраховувала, взявши до рук книжку з такою назвою, але усю її можна скоротити до одного речення: "Сиди і читай!"

Ні, авторський стиль цілком приємний, читається жваво і легко. Але після її закінчення я не можу згадати бодай однієї свіжої ідеї, що на мене вплинула. Робота поверхово торкається історичних періодів літератури і основних її напрямків; класифікує відомі й не дуже романи за складністю; пояснює, чому слід братися і за "легке", і за "важке" читання; розповідає про те, чому варто читати книги із олівцем та робити нотатки. От, мабуть, і все. Плюс список літератури в кінці, яких зараз в інтернеті повно.

Оформлення книги відповідне. Таке враження, що видавництво мало певний план щодо сторінок на виході. Щоб дібрати цю мінімальну необхідну кількість, дизайнер лишав порожніми цілі аркуши перед новим розділом, а іноді на сторінках була лише одна-єдина фраза. Ще один пункт, що стосується саме візуального оформлення: деякі речення та слова у книжці підкреслені та обведені. Семків сам пояснює, що мав на меті таким чином спонукати читачів взяти олівець до рук і так само виділяти для себе головні думки. Але усі ці позначки так рясно розсипні сторінками та підкреслюють такі, на мій погляд, буденні тези, що починають дратувати.

Мене здивувало повне ігнорування того факту, що більшість читачів зараз послуговуються електронними книгами. Семків постійно говорить саме про паперові. Також у автора, здається, якісь дивні стосунки з фемінітивами: він то забуває про них, то демонстративно їх підкреслює у доволі дивних місцях. Наприклад, наголошуючи, що вбивці бувають і жінками.

З позитивного можу виділити те, що згадки про усіх цих авторів таки пробудили у мені бажання піти їх читати. Але так само на мене діють і прості списки типу "1000 книжок, що треба прочитати за життя".

Тож піду візьму якийсь томик класика та припиню поки що читати про те, як правильно читати.

Класика. Для когось це страшне слово. А ще страшніше – її читати. Довго. Нудно. Таак, стоп. Якщо ви досі так думаєте, то бігом шукайте книжку Семківа «Як читати класиків», влаштовуйтесь якнайзручніше і повірте – ви зможете перемогти цю нелегку битву із знищенням класичних товстунців (не у прямому сенсі, звісно ж).

Цю книгу обов’язково повинні прочитати люди, які складають шкільну програму та програму для університетів (зокрема філологія мається на увазі). Бо іноді складається враження, що ті особи не бачать лісу за деревами й «завалюють» студентів та школярів тим, за що й самі б ніколи не взялись, або поняття не мають, що то за текст. Ви думаєте, що десятикласник осягне Франца Кафку чи ще краще – «епічний театр» Бертольда Брехта? А можливо студент-філолог за тиждень зможе повністю(!) прочитати щось із творчості Кнута Гамсуна, Жан-Поля Сартра чи Мілана Кундери? (Бажано детально проаналізувати, розібрати детально, знайти неможливе). Ви в це вірите? Бо я ні. Це буде або халтура, або «читати скорочено» в Інтернеті. До таких текстів треба ДОРОСТИ, прочитати декілька сотень книг, готуватись РОКАМИ. А може й не один десяток років.

Семків книги ділить за рівнем складності. І не варто братись за найважчі книги відразу (нічого з цього не вийде, забудьте!), варто поступово, крок за кроком, рухатись до вершини. Не виходить? Значить закиньте ту книгу подалі. Якщо вона справді варта прочитання – повернетесь до неї зовсім з іншим розумінням та підходом. Читайте те, що вам подобається. І не забувайте планувати.

Книжка допоможе знайти відповіді на наступні питання:

З чого почати читати класику?
Де знайти час на читання?
Чому варто читати?
Що робити з нудними книгами?

І ще багато-багато всього. Як бонус – в кінці список творів, які варто прочитати. Але якщо що, то не зараз, бо їх там 200. На все життя точно вистачить.

Прочитала на цю книжку гарну рецензію від знайомої, чиєму смаку я довіряю. Тож коли побачила її на осінньому книжковому кураж-базарі, не сумнівалася ні хвилини, одразу ж купила і почала читати. І маю сказати, що це одна з найкращих книжок, які я прочитала цього року. Я отримувала задоволення від кожної сторінки, від кожного рядка. Коли читала, у мене було враження, що я маю затишну бесіду зі старим другом, який начитаніший, ерудованіший і розумніший від мене, але не хизується цим, і з яким можна плідно і довго поговорити про різні книжки, не соромитися сказати, що часом читаєш любовні романи або якісь інші легкі книжки, який може дати пораду, як підступитися до Еко чи що Толкін не такий простий, як здається на перший погляд. Книжка ще й цікаво оформлена: корінець, форзац і закладинка насиченого лимонного кольору, гарний шрифт і підкреслювання й виділення на кожній сторінці. Щоправда, вони здебільшого рандомні, але це дивним чином затримує увагу і робить процес читання більш вдумливим.

Книжка розкаже про те, як виробити власну стратегію читання. Які книжки будуть легшими для сприйняття, а за які варто братися, маючи за плечами солідний читацький досвід. Що не треба боятися кидати книжки. Що книжки можна і треба перечитувати. Про детективи і сай-фай. Про те, що критику часом важливо читати, щоб краще зрозуміти книжку. Про різні стилі і напрями. Про те, що щоб змогти підступитися до Данте, Джойса, Пруста треба знати значно більше, ніж вміння зрозуміти перший рівень сюжету, тут є поради, як саме і що читати, щоб колись зрозуміти складну літературу. Про те, що читати це круто, що це розвиває мозок, дає спокій і затишок, приносить задоволення, а якщо книжка ще й хороша, то вона діє як келих хорошого вина. Є навіть поради, як обладнати бібліотеку вдома. І воно так гарно описано, що я навіть замислилася над цією ідеєю, хоча досі безжально позбувалася 99% усіх прочитаних книжок, залишаючи в колекції лише най-най-найкращі.

Я залишу цю книжку в бібліотеці, буду ще не раз перечитувати і звертатися до окремих сторінок. Тепер я точно знаю, що таки наважуся і почну робити позначки в книзі. Чудова книжка, дуже раджу.