Іпполіта: Я не люблю, коли надмірна ревність
Бере на себе ношу затяжку.
Тезей: Такого ти, кохана, й не побачиш.
Іпполіта: Ти ж чув - вони не здатні ні до чого.
Тезей: Ми тим щедріші будемо, коли
Подякуємо їм за те «ніщо».
Те, що вони наплутають, ми будем
Розплутувать - і хай це нас потішить.
Ми будемо поблажливі до них -
Оцінимо не успіх, а зусилля.
Коли мене в якому-небудь місті
Вітальними промовами стрічають
Учені люди, часом бачу я,
Як затинаються вони від страху
Чи від збентеження, тремтять, і бліднуть,
І, не дійшовши ще до слів вітання,
Нарешті уривають ту промову,
Укладену й розучену давно; .
Я в скромнім та збентеженім мовчанні
Гостинність чую більшу та щирішу,
Ніж у речах улесливо-сміливих
Майстерного й пустого красномовця.
Любов і простота небалакучі
В небагатьох словах багато скажуть.