До йони
часом здається, що в кита безодню
світло прозміїться вниз крізь вус, -
і почуєш: чайки, мов голодні
ангели, кричать аж поки змусять
табуни сардин, макрелей розчинитись в піні,
і прибій почуєш, і вітрило, і як хтось кричить.
час від часу злине запах піній,
мов нагадування лиш на мить.
не забудеться провина ні одна
місту, що за всі гріхи і гульки
впаде ниць покаране, за борт судна
скинуто мішок гнилих цибуль.
відчувати в холоді імлистому
віяння лише - не цю прогірклу тишу
й око, порівнянне мабуть з диском,
тут скрізь оболонку, ще товстішу
з ворвані та жиру, чи глузливо, а чи теж
гнівно витріщається; в'юнками
водоростей світло значить межі.
не марнуй же ти себе думками,
що для когось брат чи син, чи небіж,
і як воно назовні - ясно, тьмяно.
забудь уже про тарсис і ніневію.
називайте кита своїм домом, йоно.
1 понравилось