До йони часом здається, що... «Блюз кентаврів»

• 

  Gabriet

  27 июля 2018

  В друзья

  До йони

  часом здається, що в кита безодню світло прозміїться вниз крізь вус, - і почуєш: чайки, мов голодні ангели, кричать аж поки змусять

  табуни сардин, макрелей розчинитись в піні, і прибій почуєш, і вітрило, і як хтось кричить. час від часу злине запах піній, мов нагадування лиш на мить.

  не забудеться провина ні одна місту, що за всі гріхи і гульки впаде ниць покаране, за борт судна скинуто мішок гнилих цибуль.

  відчувати в холоді імлистому віяння лише - не цю прогірклу тишу й око, порівнянне мабуть з диском, тут скрізь оболонку, ще товстішу

  з ворвані та жиру, чи глузливо, а чи теж гнівно витріщається; в'юнками водоростей світло значить межі. не марнуй же ти себе думками,

  що для когось брат чи син, чи небіж, і як воно назовні - ясно, тьмяно. забудь уже про тарсис і ніневію. називайте кита своїм домом, йоно.

  1 понравилось

  86