Надзвичайно сильна, вражаюча книга.
Сказати, що мені сподобалася ця книга – це майже нічого не сказати... Я цією книгою вражена до глибини душі, приголомшена, ошелешена! Знаю, що не вистачить в мене слів, щоб показати, які саме почуття в мене викликав цей роман... Не так сам роман, як події, які в ньому описані. Описані майстерно, яскраво, справжнім художником слова. Завдяки авторові, який сам ще дитиною був на засланні разом зі своєю родиною, мені вдалося побачити і почути те, що просто не повинно було статися, якби в світі була справедливість...
Увага, спойлери! Вибачте, без них не обійтися... Лютий 1940-ого року. Подільські села. Ніч. Мороз. Сніг. По хатах ходять москалі зі зброєю, виганяють з рідних домівок поляків від старих до малих, даючи годину-дві на збори. Розпачливий плач, лемент, крики, прокльони, молитви – все змішалося в ту ніч. Довга дорога до станції на санях, які щоразу перекидаються, перегружені нещасними людьми. Цілий день на морозі в очікуванні потягу. Людям не кажуть, куди їх везуть, пригрожують, що будуть стріляти без попередження в тих, хто ступить хоч крок вбік. Ввечері набивають в вагони для худоби і кудись везуть. Холод, голод, тиснява, замість ліжок – брудна підлога, замість туалету – дірка в підлозі, яку самі й вирубали. Тільки через два дні – перша зупинка і перша варена вода. „Їжу” дали тільки через три дні – баланду зі жменею крупи. Люди не витримують того пекла, старі й малі вмирають. Живі їдуть поруч із мертвими, тіла яких чекісти залишають біля колій, мов той непотріб. Щоб запобігти будь-якій можливій допомозі населення, червоні іроди брешуть про „куркулів”, „буржуїв” та „ворогів народу”. В Києві людей переганяють в інші вагони, де є буржуйка та дерев`яні нари. „Спєцпєрєсєлєнци” раді й цьому. За місяць голодного, холодного, брудного, вошивого життя у скотських умовах люди слабшають і фізично, і морально. Нарешті їх вже привозять у кінцевий пункт призначення. Люди з жахом розуміють, що це – Сибір. Те давнє, споконвічне холодне пекло на Землі, куди московити запроторювали на тяжку працю та вірну смерть найкращих синів поневолених народів: українців, поляків, білорусів, татар, литовців, латвійців, естонців, калмиків, чеченців, осетин... Ім`я їм – мільони... На „спєцпєрєсєлєнців” чекали 30-50 градусні морози, сніжні заметілі, каторжна праця по 12 годин на лісоповалі, свавілля та жорстокість охоронців, голод, заклоплені паршиві бараки, тиф, малярія, смерть. Але найважливіше, найдивовижніше те, що люди не здавалися! Вони допомагали слабким, намагалися пристосуватися до такого пекельного життя, знайти будь-яку можливість, яка допоможе вижити, знаходили в собі сили вірити, сподіватися та мріяти. Таке диво-дивне, але в цих нещасних людей було і Різдво з колядками та ялинкою, і кохання, і народження нового життя... Що чекало на страждальців далі? Чи змогли вони змінити свою долю? Як вплинула на каторжан війна? Чи вдалося страждальцям повернутися на Батьківщину? Відповіді на всі ці питання – на сторінках книги, яка справді варта того, щоб її прочитати, прожити...
11 понравилось
