Борхес - це любов. Особливо Борхес концентрований, без домішків співавторів/співавторок, вигаданих (підставних) письменників...
І саме такий автор являється у збірках "Книга піску" та "Пам'ять Шекспіра".
Фантастичні оповіді, алюзії, книги, лабіринти, сни, прихований сенс, який не завжди з першого разу не вдалося зрозуміти (тому перечитуватиму збірку, як і попередні, ще декілька разів).
Особливістю чи навіть лейтмотивом цих збірок, як на мене, є якась туга, відчуття завершеності та близької смерті. Старість, сліпота, життєва втома, зустріч із самим собою (раз молодшим, раз старшим) - все це дуже впадає в очі та таки відкладається у свідомість. Хоча, можливо, це мені просто так здалося чи наснилося?!
Оповідання, які найбільше вразили: "Інший", "Утопія стомленого чоловіка", "Сині тигри", "Книга піску", "Двадцять п'яте серпня 1983 року", "Пам'ять Шекспіра".
Якщо ж порівнювати всі прочитані збірки, Борхеса (нагадую, чистого та концентрованого), то, для мене, все-таки найкращими залишаються поки "Сад з розгалуженими стежками" та "Вигадані фантазії".
Але, якби там не було Борхес - це любов і натхнення!
2 понравилось
