Книга Піску. Пам’ять Шекспіра

Книжка включає дві збірки оповідань майстра інтелектуально- фантастичної прози ХХ ст. аргентинця Х. Л. Борхеса (1899–1986). Лауреат премії Сервантеса — найпрестижнішої літературної нагороди в країнах іспанської мови, Борхес принципово не писав романів, вважаючи безглуздям витрачати півтисячі сторінок на ідею, яку усно можна переповісти за кілька хвилин. Попри потужну філософську насиченість кожного оповідання, вони часто набувають пригодницької або детективної форми. «Книгу Піску» (1975) письмен...

Рейтинг LiveLib

4,1

16 оценок

5
38%
4
44%
3
19%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 19Хотят прочитать 24

Рецензии

bookdzen
4 января 2019
Борхес - це любов. Особливо Борхес концентрований, без домішків співавторів/співавторок, вигаданих (підставних) письменників...
І саме такий автор являється у збірках "Книга піску" та "Пам'ять Шекспіра".
Фантастичні оповіді, алюзії, книги, лабіринти, сни, прихований сенс, який не завжди з першого разу не вдалося зрозуміти (тому перечитуватиму збірку, як і попередні, ще декілька разів).
Особливістю чи навіть лейтмотивом цих збірок, як на мене, є якась туга, відчуття завершеності та близької смерті. Старість, сліпота, життєва втома, зустріч із самим собою (раз молодшим, раз старшим) - все це дуже впадає в очі та таки відкладається у свідомість. Хоча, можливо, це мені просто так здалося чи наснилося?!
Оповідання, які найбільше вразили: "Інший", "Утопія стомленого чоловіка", "Сині тигри", "Книга піску", "Двадцять п'яте серпня 1983 року", "Пам'ять Шекспіра".
Якщо ж порівнювати всі прочитані збірки, Борхеса (нагадую, чистого та концентрованого), то, для мене, все-таки найкращими залишаються поки "Сад з розгалуженими стежками" та "Вигадані фантазії".
Але, якби там не було Борхес - це любов і натхнення!
Читать далее
2 понравилось
0
172